лах, або українськими книжечками, що виходили коли не коли, раз на кілька років. Але появляли ся річи талановиті й поважні; займали ся українською лїтературою люде визначні, поважні, і займали ся серіозно, з свідомістю, що не забавляють ся якоюсь забавкою, а роблять дїло важне.
Професор харківського унїверситету Петро Гулак-Артемовський пише гарні поєзії, перекладає і переробляє з чужих лїтератур ріжні річи на українське. Григорий Квітка, потомок місцевого старшинського роду, чоловік дуже поважаний в харківськім громадянстві, складає театральні пєси і перші повісти з народнього житя, малюючи в них високі прикмети душі українського селянства. Прославлений потім язикознавець Срезнєвский, тодї ще молодий учений, випускає збірки українських історичних пісень — рід поетичної української історії, що робила свого часу сильне вражіннє на суспільство. Згодом виступає на лїтературнім полї як поет і етноґраф професор Амвросій Метлїнський і молодий вихованець харьківського унїверситету, славний потім історик Микола Костомарів, також Слобожанин (з старого Острогожського полку). В руках харківського кружка українське письменство набрало характера поважного народнього дїла. Члени його стояли під впливами романтичного народництва і словянського відродження. В українськім письменстві вони бачили нового члена словянської сїмї, богато надїленого природою, котрому бракує тільки прихильних обставин, щоб проявити себе як слїд.
Замітні гуртки українські були також по росийських столицях, в Петербурзї й Москві. В Петербурзї з кінцем 1830-х років пробував талановитий поет Гребінка і молодий Шевченко, що з кінця 1830-х років починає звертати увагу на себе своїми поезіями. Поява його першого „Кобзаря“ 1840 р. і зараз потім „Гайдамаків“ була многоважною подією українського житя. Справедливо завважив визначний великоруський критик, що українське письменство, мавши в своїх рядах Шевченка, вже не потрібувало нїякої рекомендації, нїяких доказів свого права на істнуваннє. Се було велике щастє для молодої української лїтератури, що в нїй так скоро — яких небудь сорок лїт по появі її першої ластівки, „Енеїди“ Котляревського, проявив ся такий ґенїальний поет як Шевченко. З його появою справдї можна було сказати, що українське відродженнє з лїтературнаго боку вповнї запезпечене.
Але Шевченко відограв також велику ролю і в їдейнім розвою українського громадянства. З сього боку величезне значіннє в історії українського житя здобула київська громада 1840-х рр. Коло новозаснованого (1834) київського унїверситету зібрали ся тодї такі визначні сили як Максимович, Костомарів, Кулїш — тодї ще молодий етноґраф, повний юнацького завзятя, історик права Гулак і багато ріжної талановитої молодїжи. До них в 1845 р. прилучив ся й Шевченко, перейшовши
