Разом з тим товариство незвичайно цїкавило ся сучасними поступовими течіями — розумїєть ся західнїми, бо в Росії тоді завмерло все. Між ним були люде добре познайомлені з сучасним французьким революційним рухом, з соціалїстичними теоріями, з змаганнями деяких французьких священиків обновити сучасне християнство в духу демократичнім і соціалїстичнім. Інтересували ся й словянським відродженнєм, що з віковічного сну підіймало оден за другим сї забуті, навіки поховані словяські народи. Підіймали свою культуру Поляки і Чехи, будили ся Хорвати, Серби, Болгари, Словаки, Словинцї —
і о диво, трупи встали, і очі роскрили,
і брат з братом обняли ся і проговорили
слово тихої любови во віки і віки —
як співав Шевченко, сам незвичайно захоплений гадкою про відродженнє і визволеннє Словянства.
Великий інтерес мав гурток до революційної лїтератури польської і великоруської, сучасної і попередньої.
В 1820-х роках, під час тодїшнього поступового росийського руху, що привів до повстання 1825 р. (т. зв. „декабристів“), на Україні істнувало потайне товариство „Соединенныхъ Славянъ“, що ставило собі за завданнє привести до того, аби народи словянські звязали ся в вільну спілку (федерацію). Єсть звістки, що було тодї також осібне „Малороссійское общество“, і воно ставило собі за завданнє добивати ся полїтичної самостійности для України. Такі гадки й пляни розвивали ся також по масонських льожах, потайних гуртках, що на західній взірець поширювали ся в тім часї по Росії і на Вкраїнї — між членами їх бували й свідомі Українцї (напр. Котляревський). Відомости про тодїшнї товариства і їх завдання доходили до Шевченка і його приятелів, і вони на взірець їх задумали заснувати потайне полїтичне товариство, для визволення українського народу.
121. Кирило-Мефодіївське брацтво. Громада, коло котрої заходили ся отсї найкращі, найталановитші українські громадяне, прибрало собі назву товариства св. Кирила і Мефодія просвітителїв словянських, а коротко звало ся брацтвом (так зве його Шевченко в однім листї). Своєю метою воно ставило визволеннє словянських народів, в тим числї і українського, і утвореннє з них словянської федерації. Кождий словянський народ мав творити окрему демократичну республїку, а спільними справами мав завідувати спільний словянський собор, куди думали вислати всї словянські народи своїх депутатів. Братчики марили, що Київ буде центром сеї словянської федерації і представники словянських народів відкриють свій собор там, де колись збирало ся вільне київське віче, під гук софійського дзвону, що оповістить світови правду, свободу і рівність.
