Тим часом зїздять ся купцї з своїми товарами. В місяцї червнї рушають човни з Київа. Ще три днї стоять під Витичевом, дожидаючи відсталих, і потім пливуть Днїпром у низ, тілько стережуть ся Печенїгів, що по ріжних місцях робили засїдки на купцїв і нападали. Особливо небезпечно було на порогах Днїпрових; човнами тут плисти було небезпечно, бо розбили ся б; приходило ся брати на плечі товари, а човен волокли берегом, або несли на плечах. Невільників, котрих везли на продаж, вели берегом скованих, щоб не втїкли; вони ж несли на собі всяку поклажу з човнів. Купцям треба було стерігти невільників, щоб не втїкли, і пильнувати ся Печенїгів, що б не погромили. Так от висїдали перед кождим порогом. Проминувши пороги одпочивали на острові, де була потім Січ — Константин зве його островом св. Юрія, а за козацьких часів звав ся сей острів Хортицею; тут під великим дубом справляли жертви богам, на щасливу дорогу: клали хлїби, мясо, жертвували курей, кидаючи жєребок, чи ту курку вбити чи живою пустити. Вдруге кочували на острові, що тепер зветь ся Березань, на морі коло Днїпрового лиману. Відси повз берег Чорного моря їхали до Царгороду.
._c._46.jpg)
Там для наших купцїв було призначене передмістє над морем, на пристани, коло церкви св. Маманта, а збирало ся їх там не одна сотня. Правительство візантийське дуже бояло ся сих купцїв. В ті часи торгувати приходило ся так, щоб при оказії і зброєю себе та свій товар вміти оборонити. Купцї були воєнні люде, що продавали зібрану здобич, а при кождій нагодї самі були готові пустити ся на здобич, ударити і пограбити, наловити невільника на продаж, або иньшого добра добути. Боячи ся київських князїв, цїсарі грецькі не важили ся боронити у себе торгу їх купцям, вони навіть мусїли їм давати всякого припасу на прожиток, але від усїх, хто приходив під Царгород, домагали ся посвідчення княжого, що він справдї купець, а не вояка який, і стерігли ся їх яко мога: позволяли їм ходити до міста тілько одною брамою, без зброї, не великими ватагами, не більше як 50 чоловіка на раз, і то під доглядом урядників візантийських.
В другий бік, по товари арабські й персидські їздили в стару столицю хозарську Ітиль над устєм Волги, там де тепер Астрахань. Хозарські володарі кагани здавна дбали про те, щоб розвинути у
