а для розвою письменства було засноване просвітне товариство, на взір чеської „Матицї“. Підтримував домаганнє, щоб українську частину Галичини віддїлено від польської, і такі иньші жадання.
Се був дуже важний момент в галицьким житю і не дурно Ант. Могильницький, найбільша лїтературна сила сього часу, накликав „собор“ високолетними, хоч на теперішню оцїнку досить нескладними віршами:
Як орли смілі в гору ся взбиваймо.
Минаймо з-даля принади і сїти
Скрізь густі хмари світла добиваймо
Щоб раз зажжене не далось згасити.
А хоть не раз ще густо тьми залива
Примрачить світла лице нам любезне —
Вийде на верх як на водї олива.
Пред тхом правди ложна гущ ісчезне.
Правительство йшло на зустріч українським бажанням. Воно обіцяло завести українську мову в усїх школах, в ґімназіях і унїверситетї, серіозно думало про подїл Галичини, і в 1850 р. дїйсно був виданий такий закон, тільки не війшов у і житє. За те здїйснилось і сильно вплинуло на настрій українського громадянства проголошене в 1848 роцї скасованнє панщини і визволеннє селян з власти поміщиків.
123. 1848 рік на Буковинї й Угорській Українї і загальна реакція 1850-х рр. В иньших українських землях, які були під Австрією — на Буковинї і в Угорській Українї подїї 1848 р. відбивали ся инакше, хоч також глубоко зворушили місцеве житє. На Буковинї — найбільш глухій з австрийських провінцій, питання висунені сими подїями, викликали перші познаки національної думки у тутешнїх Українцїв і перші прояви суперечности інтересів української й румунської народности, котрі правительство досї звичайно рахувало за одну місцеву, бо православну людність. Румуньські депутати в парляментї стали добивати ся віддїлення Буковини від Галиччини і обєднання її з румунськими краями Угорщини; буковинські Українцї виступали против сього, стоячи за дальшу одність свою з Галиччиною, натомість добивали ся роздїлу Буковини на національні теріторії — українську і румунську, а Румуни сього не хотїли. Але загалом рух український на Буковинї був дуже слабкий, між Українцями мало ще було свідомих елєментів і селянський рух против Румунів-дїдичів, що виник тодї, мав зовсїм стихійний, несвідомий характер.
