будження українського народу й сотворення культурних і всяких иньших підстав для його нового житя.
Але власне сею другою дорогою пішли більш енерґічні елєменти з тодїшньої галицької молодїжи, а з нею — і деякі представники старших поколїнь. Вони чули себе безмірно близшими до демократичного, народолюбного українського руху, що на їх очах саме тодї відживав у Росії, нїж до тої офіціальної Росії николаївських часів, про котру мріяли попи і урядники москвофіли (а котра сама виявила свою гниль перед самими Росиянами і давала місце більш поступовим напрямам нового царювання Александра II). Прояви тодїшнього українського відродження в Росії наповняли сю галицьку молодїж радістю і надїєю. Жадібно ловила вона огненні слова Шевченка. „Кобзарь“ стає для неї святою книгою, Україна — святою землею. Кохають ся в памятках козацької слави — між молодїжю входить в моду вберати ся „по козацьки“; з молодечим завзятєм вигоняють з уживання галицької інтелїґенції польську мову. Пильнують яко мога наблизити ся до української мови й українського житя і своїми виданнями („Вечерницї“, 1863, „Мета“ 1863–5, „Нива“ 1865, „Русалка“ 1866, „Правда“ від 1867) будять в громадянстві любов і привязаннє до свого народу — простонародньої маси і горячі бажання піднести її культурно, економічно і полїтично.
Сей же новий народовецький рух захоплює й сучасну Буковину та творить тут перші початки національного житя, якого досї не знала ся маленька країна, відрізана полїтичними, а далї й релїгійними та культурними межами від сусїдньої Галиччини. Хоч австрийська адмінїстрація звязала її разом з Галиччиною, досї Буковина жила осторонь, не зачіплена і не розрухана нерухливим галицьким житєм. Аж галицьке народовство 1860-х років знаходить живійший відгомін серед Буковинців. Знаходить ся тут кілька талановитих і енерґічних письменників — як бра-
