Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/521

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

чинають грати першу ролю в Галиччинї і на Буковинї, невважаючи на поміч, яку партия москвофільська мала з Росії — далеко богатшу, ніж народовцї від Українцїв.

399. Іван Нечуй-Левицький.

З другого боку для України росийської Галичина з сього часу стає справдї вікном на світ, що не давало їй заснути в темряві тодішнїх заборон. Позбавлені можности скільки небудь свобідно обговорювати питання української полїтики, завдання і змагання її, росийські Українцї користували ся для сього галицькими виданнями, котрі хоч і були заборонені в Росії, про те поширювали ся на росийській Українї досить значно. На галицькім ґрунтї, на галицьких відносинах, в галицьких виданнях ставили ся, випробовували ся й рішали ся ріжні питання соціальні, полїтичні, національні. Через те галицькі відносини викликали незвичайне заінтересованнє серед свідомійших росийських Українцїв. Не маючи можности у себе дома зайнятися справами полїтичними і національними широко і явно, вони якийсь час — можна сказати — жили галицькими подїями й інтересами, особливо з початком 1890-х років, коли між галицькими Українцями-народовцями зачала ся боротьба між більш уміркованим і більш поступовим, радикальним напрямом. І се давало користне доповненнє до тїсного обсягу культурних справ, полишених росийським Українцям суворим і підозріливим режимом, і заховувало їх від повної односторонности.

Тими убогими можливостями культурної української роботи, яку полишала росийська внутрішня політика в сїм часї, не міг задоволити ся і найзавзятійший культурник, що скільки небудь серіозно ставив ся до української стихії. Межі дозволеного були тісні навіть для прихильників лєґальности. Після того як закрито київський віддїл ґеоґрафічного товариства, росийські Українцї довго зіставали ся не тільки без орґану, але й без якогось публичного осередку. Історичне товариство, засноване в Київі, зрідка тільки попадало під впливи українських учених, оживлялось і набирало громадського інтересу. Але з початком 1880-х рр. наладив ся історичний місячник „Кіевская Старина“ (1882–1895),і хоч його інїціатори бр. Лебединцеви стояли далеко від сучасного українського руху, були