їнцї відступили від свого прінціпіального домагання, щоб Галиччину подїлено на дві части, українську і польську, і з тим роздїлено сойм і вищі краєві установи (як видїл краєвий, шкільна рада і т. и.). Вони відложили сю справу, а зараз признали спільність сойму і в сїм соймі вдоволили ся ролею меньшости: згодили ся на такий подїл мандатів, щоб на Українцїв припадало 27%, а решта зісталась Полякам (разом з Жидами), і в вищих краєвих установах вони вимовили собі тільки збільшеннє представництва, відповідно до тої ж пропорції.
Се мало збільшити для даного моменту впливи Українцїв в краєвій управі — але з прінціпіального становища була се капітуляція українського елєменту перед польським, признаннє його паном краю, і прийнятє такого неприємного для народньої самосвідомости полїтичного курсу осягалось пониженнєм полїтичного українського житя. Воно помічаєть в сїм часї дуже виразно. Провідна національно-демократична ґрупа, яка після прилучення до неї частини радикалів запанувала нераздїльно в тутешнїм полїтичнім житю, взявши в свої руки головнїйші орґани преси, економічні й фінансові інституції, взагалї більше звертала увагу на те, щоб удержати в послуху і залежности громадянство, чим розвинути в нїм полїтичну свідомість і самодїяльність. З другого боку не добре впливала гостра національна боротьба, серед котрої кінець кінцем затрачувавались і провідні прінціпи і всяка моральна міра в засобах боротьби. Методи, або краще сказати — ухватки сеї боротьби, вироблені в польських шляхетсько-бюрократичних кругах, переймали ся українськими полїтиками, з дуже сумнївною користю для українського житя. Ідейні, культурні інтереси відступали перед всякими „реальними“ полїтичними і партийними рахунками, і те культурне піднесеннє, яке поставило Галиччину в центрі українського житя в попереднім десятилїтю, швидко спадало в сих роках. Падає лїтературна продукція, наукові інтереси, і їх не заступають і не вирівнюють успіхи економічних орґанїзацій, кооперативів, банків, — принаймнї для тої ролї, яку Галиччина грала досї для цїлої України, вони давали дуже мало або й зовсїм нїчого.
Само по собі розкріпощеннє України зменьшало сю ролю, се ж ослабленнє культурного житя в Галиччинї ще більше прискоряло зменьшен-
