вінціалїзмом, що мав — могло думати ся — згодом потонути і розплисти ся в росийськім морі. Тепер реакція росийська виявила дещо з його сили і значіння, і з ним починають рахувати ся як з явищем серіозним і глибоким. Серед поступових росийських кругах починають міняти ся відносини до національного руху взагалі: більш уважливі і чуткі люде починають розуміти всю невірність поглядів на національні змагання як силу реакційну і задумують ввести їх в круг тих елєментів, на яких спираєть ся росийський визвільний рух, оживити його підупалу енерґію революційною силою національних змагань.
З другого боку на силу й значіннє українського руху починає звертати увагу росийська інтелїґенція на Українї (з партії народньої свободи, ка-де). На сїм грунтї в 1912–4 рр. доходить до орґанїзованого контакту між поступовими росийськими партиями й Українцями (Товариством Укр. Поступовцїв, що в сих роках, після того як двери думи закрили ся для української людности і партийні орґанїзації стратили свою мету, зістало ся одинокою представницькою українською орґанїзацїєю). За рік перед війною завязав ся союз автономистів-федералїстів, з представників недержавних народів Росії, які стоять на ґрунтї національно-територіальної автономії; в нїм брали участь федералїсти Великороси, а найвизначнїйшу ролю грали українські представники. Уставило ся порозуміннє між тою ж українською орґанїзацією (ТУП) і думськими фракціями трудовиків і ка-де, які обовязали ся ставити й підтримувати українські домагання з сфери культурно-національного самоозначення. Се порозуміннє було зазначене думською дебатою з справі київських заборон святковання столїтя Шевченкової смерти (лютий 1914). Проводирі поступових ґруп думи виступили з про-
