Зараз з початком війни припинено всі полїтичні українські видання. Поарештовано і вислано — теж на підставі самих безосновних „підозрінь“ цїлий ряд українських дїячів. Київська цензура, з давнїми ворогами українства на чолї, користуючи з того, що дозвіл на всякі видання перейшов до рук воєнних, проголосила, що на українські видання даватиметь ся дозвіл тільки, як вони друкуватимуть ся общерусскою правописею. Се беззаконне відновленнє указу 1876 р. мало своїм наслїдком те, що й не заборонені ще, не полїтичні часописи також перестали виходити, і їм відібрано свідоцтва на виданнє.
Для сильнїйшого вражіння поконфісковано і розпочато процеси против ріжних авторів зовсїм невинних річей, і так припинено зовсїм усяку лїтературну й видавничу роботу в Київі. Редактори, видавцї, автори пробували перенести її куди небудь по-за межі досягання київської адмінїстрації і київських цензорів, але скріз їх стрічали, коли не повні й абсолютнї заборони відразу, то ріжні несподїванки, такі напр., як одеське жаданнє, щоб до цензури прислано на розгляд рукописи в трьох копіях, або виданнє конфіскувало ся й друкарня закривала ся по першім номері. Штучки сї були ще шкідливійші, ніж отверта заборона наперед, бо через них люде даремно гаяли час, сили, засоби, манячи ся надїєю наладити виданнє, і пізня руїна сеї надії тим гірше дезорґанїзувала роботу. Найвищого свого вершку ся лукава система дійшла на поч. 1917 р., за кілька тижнів до революції, коли київська адмінїстрація дала друкарням секретний наказ взагалї не приймати і не друкувати нічого укранського, хоч би й якою правописею!..
Під час, коли українське житє в Росії штучно руйнувало ся, спиняло ся, заморожувало ся всїми отсими способами, галицьке нищило ся ще більш грубо, насильно і варварсько. Через кілька тижнїв по тім як узято Львів, з осени 1914 р. нова росийська адмінїстрація тутешня, з гр. Бобрінским на чолї, стала розвивати свою проґраму лїквідації всїх здобутків українського культурного житя в Галиччинї. Припинено українські часописи, позакривано книгарнї, просвітні, а далї взагалї всякі українські товариства. Почали ся арешти й висилки до Росії „небезпечних“ і „підозрілих“ українських дїячів. Урядованнє українською мовою і научаннє нею припинено. Почали робити ся заходи для заміни унії росийським православієм. Де не було на місцї українського, унїатського священика — вивезено його чи сам виїхав, — туди посилано православного, а де були священики на місцях, їх намовлювано, щоб переходили на православіє, або щоб селянські громади виносили постанови, аби їм дано православного священика. Росийська адмінїстрація, котрої офіціальними дорадниками стали галицькі москвофіли, неофіціальними Поляки, стали на тім становищі, що в Галиччинї мають бути вповнї признані
