взятись до розслїду сеї справи й ужити против Ґ. Секретаріату і Ц. Ради карних заходів, а заразом викликало ґен. секретарів до Петербурґу для вияснень сет справи.
Се по всїм попереднїм викликало незвичайне обурення в українськім громадянстві, і настроїло дуже рішучо його представників, що тодї, в 20-х днях жовтня саме зібрались на третїй військовни зїзд і повну сесію Ц. Ради. Несподївано одначе обставини різко змінились. В тім самім часї впало коаліцїйне правительство, серед повстання піднятого в Петербурзї соц.-демократами большовиками, а органїзоване ними правительство „народнїх комісарів“ не знаходило признання нї в армії, нї в громадянстві. Росийська республїка впала в довгу анархію, области її фактично відокремились і мусїли жити своїм житєм та своїми засобами боротись з тим розрухом, що підіймавсь під большовицькими кличами: „вся власть совѣтамъ“! (радам робочих, салдацьких і селянських депутатів). Аґенти коалїційного правительства в Київі з початку, обвинувативши Ц. Раду, що вона тримає разом з большевиками, хотїли були заодно розбити і большовиків і українців, напустивши на них свої війська — козаків, чеські дружини, юнкерів то що. Се їм не вдалось, інтриґу виявлено, представники старого уряду мусїли облишити Київ, і ті части які їх тримались — також. Але тодї в большовицьких кругах зявились наміри збити Ц. Раду, під гаслом її буржуазности, — домагатись її перевибору і передачі всеї власти на місцях совітам робочих і салдацьких депутатів. Київ і цїла Україна з кінцем жовтня опинилась в грізній ситуації між сими двома ворожими таборами. В Київі й по иньших містах ішли оружні сутички. Мара крівавої усобиці нависла над краєм.
В сих обставинах утвореннє єдиної, сильної власти в краю являлось пекучою потребою. Такі резолюції й були винесені Ц. Радою, та
