ського полку при виїзді його з Київа на фронт (26 липня): він був очевидним наслїдком против-української аґітації, що йшла з ріжних темних джерел.
Але з другого боку бажаннєм не тільки не-українських верств (що особливо горячо з ним виступили, побоючись розриву), але й великих мас української людности все таки було — не розривати в такий гострий момент з правительством нї з росийською демократією. Ц. Рада тому великою більшістю рішила подати на затвердженнє Центр. Правительству Секретаріат в тім складї, який воно визначило своєю інструкцією, щоб закріпити бодай вчасти пройдену путь полїтичного розвою, а тим часом подбати про найскорше скликаннє українських установчих зборів і взагалї про все, що могло б виявити волю України що до її полїтичного устрою — одноцїльности її теріторії й повноти її автономної власти. По довгих переговорах Секретаріат в 20-х днях серпня подано Ц. Урядови, в числї 7 секретарів, і дня 1 вересня вони були затверджені.
134. Українська Народня Республїка. Коалїційне правительство росийське дало свою згоду на утвореннє автономної української власти під натиском обставин, під вражіннями контрреволюційної корнилівської авантюри, в якій були замішані ріжні його члени, викликаної нею крізи незвичайно грізних воєнних обставин (прорив різького фронту, погрози Петербурґови й т. ин.). Але коли йому за помічю ріжних маневрів, як здавалось, удалось підвести деякий фундамент під своє істнуваннє (під фірмою „демократичної наради“, скликаної в серединї вересня), вся дальша тактика сього „правительства Керенского“ в відносинах до України обернулась на те, щоб звести на нїщо навіть ту куцу автономну власть, яку воно признало своєю інструкцією й затвердженнєм Ґенерального Секретаріату. Воно іґнорувало його в своїх розпорядженнях на Україні, поручило тутешнїм установам далї зноситись з росийськими мінїстерствами минаючи ґенеральних секретарів, від себе визначало вищих урядовцїв краю, не давало Ґен. Секретаріатови нїяких засобів на його орґанїзаційну роботу, зіставляло без уваги всї його заяви і представлення, гальмувало його орґанїзаційні заходи. Росийський сенат, сей всїми забутий останок старого устрою, схотїв нагадати про себе, відмовившись роспублїкувати інструкцію Ґен. Секретаріату, і се з формального боку мало б позбавити її обовязкового значіння. Нарештї ж се правительство задумало підняти руку на саме істнуваннє Ґен. Секретаріату й Центральної Ради. З нагоди проґрами дїяльности, предложеної Ґен. Секретаріатом Центральній Ради, де Ґен. Секретаріат між иньшим згадував про те, що він в найблизшим часї візьметь ся до підготовлення українських установчих зборів, правительство Керенского попробувало зробити з сих українських установчих зборів притоку до обвинувачення Ґен. Секретаріату й Ц. Ради. Київському прокуророви поручено
