ті віддїли війська, які признавали їх власть, на українську теріторію з непевними, двозначними намірами. Український уряд роззброював такі ворожі части й вісилав їх з України, в інтересах забезпечення ладу. З сього приводу, а также через те, що український уряд, щоб запобігти усобицї, не перепускав большовицькаго війська на Дін, на козаків, а натомість свобідно пропускав з фронту козацькі полки до дому, правительство „народнїх комісарів“ стало в ворожі відносини до українського правительства, а з кінцем падолисту повело справжню, формальну війну против України.
Воно закидало ґенеральним секретарям України полїтику контр революційну, спілку з донським отаманом Калєдіним і ріжними реакційними елєментами. Поставило своїм ультіматумом, щоб українське правительство пропустило большовицькі війська через Україну, затримало донців і признало власть совітів на Українї. Українське правительство рішучо не згодилось вести свою полїтику по вказівкам народнїх комісарів — поборювати тих кого воно признає контр-революційним, і піддати орґани самоврядування й адмінїстрації совітам робочих і салдацьких депутатів, що встигли вже виявити свою повну нездібність до власти. Тодї большовицьке правительство проголосило Цен. Раду збором реакційних і буржуазних, поміщицьких елєментів. Напустило на Україну своїх аґітаторів, які ширили демаґоґичні брехнї на Ц. Раду і ґен. секретарів (напр. толкували людям, що там самі ґенерали, тому й звуть ся ґенеральними). Стало діймати Україну грішми: спинило висилку грошей до всякого роду установ, так що українське правительство мусїло спішно заходитись коло випуску власних грошей. Нарештї повело воєнні операції формально, звернувши на Україну війська, які могло рушити з північного і полудневого фронту, щоб уставити большовицьку власть і знищити Ц. Раду. Заразом большовицькі орґанїзації України скликали до Київа на перші днї грудня збори делєґатів совітів салдацьких і робочих депутатів, в тій надїї, що на них можна буде винести постанову про перевибір Ц. Ради і таким чином повалити й її й українське правительство.
Сей замах ухилено, на визначений для зїзду час скликано делєґатів селянських, в такій мірі, щоб сей зїзд був дїйсним виразом волї людности, і сей поповнений селянськими делєґатами зїзд рішучо став по стороні Ц. Ради. Восьма сесія Ц. Ради, скликана на середину грудня, виявила тверду і непохитну волю українського громадянства до оборони авторитету свого правительства і суверенности Української республїки, що фактично стала вже самостійною і незалежною. Всї заходи Ц. Ради й ґен. секретарів, щоб противставити федеральну орґанїзацію тому фактичному розкладови Росийської держави, що почав ся вже за-
