Наоколо Ц. Ради розгоріла ся на ново завзята аґітація, яка нагадала сумні часи перед большовицьким повстаннєм. Київська мійська дума стала огнищем, коли котрого обєднались всї ті течії, які йдучи ріжними дорогами до ріжних завдань, спільно вдаряли на Ц. Раду і раду народнїх мінїстрів, стараючись підкопати й діскредитувати Українську республїку. Такі події як відданнє київської мілїції в безпосередню власть мінїстерства, заборона демонстрацій і мітінґів в свято росийської революції, розпорядженнє про вивіски й оповіщення на українській мові, закони про українське громадянство служили приводом для завзятої аґітації. Всякого рода неправильности в поводжінню нїмецьких і австрійських військ, і меньш яскраві та сливе неминучі під час військових операцій в чужій країнї, серед чужоязичної людности, і більш грубі, які виразно нарушували права українського уряду і суверенність української республіки, давали явним і потайним ворогам приводи до нападок, що явним чином мали діскредитувати українську власть, за те що вжила до помочи Нїмців.
Вище було сказано, що прихід нїмецького та австрійського війська був чималою несподїванкою для самого українського уряду, який зовсїм не просив їх до себе. Нїмецькі та австрійські дівізії, корпуси, цїлі армії сунули через українську границю, не оповідаючись у українських властей, не повідомляючи українське правительство про свої завдання, затаюючи навіть свої маршрути, свою скількість, як на війні: начальники сих частин відговорювались, що вони виконують тільки операційні накази своїх начальників і не можуть дати нїяких
