її висловилась рішучо за скликаннє Установчих Зборів на основі переведених виборів, коли є тільки якась законна можливість того — по мисли згаданої сїчневої ухвали. Громадянство, спеціяльно селянство жадібно чекало обіцяних Центральною Радою У. Зборів, і очевидно їх не можна було лишити не здїйснивши сеї обіцянки, коли якась можливість скликання Установчих Зборів була справдї.
Ся можливість скликання з очищеннєм теріторії вияснялась все більше і вносила заспокоеннє в напружені настрої громадянства України. По тяжких і болїзних переживаннях громадянству хотїлось спочити духом на якімсь спільнім постуляті, котрий би дав обєднаннє поріжненим течіям, вказав вихід з попсованих відносин, з безвихідних суперечностей, принїс змогу почати на ново роботу на новім ґрунтї відкинувши старі рахунки, старі орієнтації. Його гаслом ставало негайне скликаннє Українських Установчих Зборів, і більшість Центральної Ради прийняла його: 11 квітня вона ухвалила скликати Українські Установчі Збори на день 12 травня. Але заспокоюючи лїві круги, се рішеннє затурбувало праві ґрупи, які боялись, що Установчі Збори в своїм лївім складї закріплять ненавистні їм соціалїстичні реформи і весь демократично-радикальний склад республїки. Як показував підрахунок мандатів, більшість Установчих Зборів мали становити українські соціялїсти-революціонери, поруч них дуже показний процент мандатів належав большовикам (комунїстам)[1]. Тому партії не заступлені відповідно, як і всякі праві ґрупи, не бажали сих Установчих Зборів і перспектива їх скликання тільки піддала ще більш енерґії заходам коло нїмецького вмішання в українські справи.
Нїмецьке командуваннє в тім часї прийшло вже до дуже напружених відносин з Центральною Радою й українським урядом. Ц. Рада різко протестувала против поведення нїмецького та австрійського війська, яке не тільки забирало з складів і з фронту, нїкого не питаючись, що хотїло, — але й реквірувало у людности всякого роду припас, а непослушних і всїх хто чинив їм опір, арештовувало, судило своїм судом і навіть розстрілювало б без відома української власти. Нїмецькі команди нїби то робили се з мотивів самоохорони, з огляду на брак орґанізованої української влади на місцях, розбитої й знищеної большовицькими повстаннями і всій попереднїм прифронтовим хаосом, викликаним самочинною демобілїзацією. Але вони поступали самовільно, як окупанти, а не союзники, і там, де представники української влади були на місцї. Більш того, їх вмішування в управу і суд, їх самовільне розправлюваннє з українського людністю набирало цїлком ясної і виразної соціяльно-
- ↑ На загальну скількість членів Установчих зборів 301 було вибрано 172, з них укр. соц.-революціонерів 115, большовиків 34, сіонистів 9, иньші партії мали від 1 до 5 депутатів.
