ського моря (див рис. 58) про похід Руси на сї береги десь коло р. 870. Потім такий похід став ся в 910, і пізнїйше вони нам звістні.
._c._56.jpg)
Яка то була Русь, звідки і як звали ся її ватажки чи князї, ті грецькі та арабські письменники не кажуть. Арабьске джерело IX в., що оповідає про руське житє і німецький лїтописець, що згадує про послів руських у імператора (839), називають того князя руського „каґаном“, так справді й пізнїйше називано київських і иньших українських князїв (Володимира й иньших): так титулував себе хозарський володар. І від Хозар се могло піти й між українськими князями. Лїтописець київський надибавши у грецьких джерелах похід на Царгород 860 року, притулив його до тих київських ватажків Аскольда і Дира: міркував, шо то мусїли бути київські князї. І справдї так мусіло бути, що сї далекі походи „руські“ чи всї з Київа виходили чи ні, але показують, що вже в тім часі в Київі виросла велика сила воєнна, звана руською, підбила вже собі сусідні землї, шукала здобичи в далеких походах, і від неї виходили ті далекі походи на полудне. Патріарх Фотий в своїх проповідях в Константинополі під час походу 860 р. таки так і каже, що Русь осмілила ся напасти на Царгород після того, як підбила сусїдні землі і з того дуже загордила ся. В договорі князя Ігоря з Греками 944 р. окрім київського князя посилають до імператора послів ще з двадцять „світлих і великих князїв і великих бояр“ як називає іх трактат, і стільки ж їх приблизно прислало своїх послів кільканадцять лїт пізнїйше з княгинею Ольгою. Таке велике число князїв і намісників, що були „під рукою київського князя“ (як говорить ся в трактаті Олеговім), само вже показує на великі простори держави, на великі землі, що підлягали київському князеви. Знаємо, шо в 940-х роках Ігор сидів сам у Київі, а син його, малий Святослав посаджений був у Новгороді, на північнім кінцї Днїпрової дороги. Походи ж Руси на
