ревську землю й пустошить та нищить її, людей каже бити, иньших бере в неволю, і так примучивши, накладає данину ще тяжщу, нїж було за Ігоря: дві части каже платити до київського скарбу, а одну до свого, вдовиного. З сього походу иньше оповіданнє знову росказує, як хитро Ольга здобула деревське місто Іскоростїнь (теп. Іскорость): ніяк воно не піддавало ся їй, і Ольга сказала, що не хоче вже від них нїчого, тільки аби дали з двору по три голуби та по три горобці, і як ті повіривши дали, вона тих птахів роздала своїм воякам і казала попривязувати їм запалений трут до ніжок: птахи з трутом полетїли під свої стріхи й запалили місто, люде почали тїкати, а Ольга казала своїм воякам їх бити. Але такі оповідання про підпалюваннє міста звірятами або птахами є у ріжних народів.
._c._67.jpg)
Так, по тодїшнїм понятам, Ольга свято сповнила свій святий вдовин обовязок, і в памяти народнїй зістала ся, як взірець шановної жінки, що свято сповняє що до неї належить: шанує память свого чоловіка, виховує дїтей, пильнує їх спадщини, мудро править державою, обїздячи її, роблячи порядки, і не лакомить ся вийти в друге хочби й за самого цїсаря грецького.
Лїтопись згадує, що по ріжних місцях зістали ся її становища і ловища, погости і міста, звані її йменнєм. Але то могли бути так само й „знаменія“ Олегові.
В церковних кругах шанували Ольгу за те, що вона прийняла християнство, тримала при собі священика і казала поховати себе по християнському звичаю, без тризни. За се її потім признано святою.
23. Святослав і його сини. Син Ігоря і Ольги Святослав так само густо приодягнений лєґендою (байкою) в пізнїйших переказах народнїх, як Олег або Ольга. Але се не хитрий чудодїй, що все робить штукою, а смілий і чесний лицар-войовник, що у всїм поступає одкрито і сміло, не шукає здобичи нї богацтва, цїнить тільки славу воєнну і для неї одної живе. Се герой княжої дружини, її найвищий ідеал. „Коли князь Святослав виріс і став чоловіком“ — каже оповіданнє записане в літописи, — „він почав збирати богато хоробрих вояків, бо
