для себе, крім того що взяв Свенельд для себе. Потім розохотив ся на ту деревлянську дань, що так послушно йому дали, та й каже дружини „ви собі з даню ідїть до дому, а я верну ся і ще похожу“. І пішов ще дань збирати, з малою дружиною, щоб не дїлити ся з усею дружиною і більше на свій пай дістати. (Так оповідали потім Свенельдові дружинники про Ігорову жадність). Деревляне, почувши, що Ігор знов іде з них дань брати, стратили терпець і порішили йому кінець зробити. Зібрали раду з своїм князем Малом і кажуть: „як вовк внадить ся між вівцї, то і все стадо виносить, як його не вбити, — так і з сим Ігорем, як не вбємо його, знищить нас до решти“. Післали до його, щоб спамятав ся і дав їм спокій: „чого знов ідеш до нас? адже взяв уже всю дань!“ Та він не послухав і почав збирати дань. Тодї Деревляне з міста Іскоростеня напали на його дружину і побили її — бо було її мало, а самого Ігоря вхопили і замучили люто: нахиливши верхи дерева, привязали до них Ігоря, і потім пустили — так ті дерева й роздерли Ігоря.
Зістала ся в Київі по Ігорі його вдова Ольга з малим сином Святославом, і першим дїлом вважала за свій обовязок пімстити ся за чоловіка та приборкати непокірних Деревлян. Пімста була святим дїлом в тих часах — хто не відомстить, за того Бог не відомстить, каже старе словянське прислівє, і чим тяжша була пімста, тим більше чести було местникови. В народї ходило богато оповідань про те, якими хитрими способами і як люто мстила ся Ольга Деревлянам за смерть чоловіка. Ольга в наших переказах стала типом, взірцем хитрої княгинї, як Олег — взірцем хитрого князя; Олег і Ольга — се пара: хитрий чудодїй князь і хитро-мудра княгиня; навіть через подібність імен всякі оповідання переносили ся з одного на одну. Про Олега оповідали, як він ходив похрдом на Царгород і хитрощами своїми на смерть перелякав Греків, про Ольгу — як вона їздила до грецького цїсаря в гостину, як він її сватав, побачивши її красу і премудрість, а вона хитромудро від того сватання викрутила ся, попросивши цїсаря щоб був її хрещеним батьком, а як став хрещеним батьком, не міг уже оженити ся з хрещенницею — виходить, що Ольга краще знала християнські порядки, як сам цїсар візантийський.
З оповідань про її пімсту над Деревлянами маємо в лїтописи кілька: в однім вона закопує в землю деревських послів, що прийшли її сватати за деревського князя, в другім каже їх спалити, піславши вимити ся до лазнї. В третїм Ольга справляє тризну — поминки на могилї свого чоловіка, і коли Деревляне поупивали ся медом, сказала своїм воякам їх побити. В иньшім вона просто йде походом на Де-
