очі, густі брови; бороду мав голену, довгі вуса і на голові чуб; виглядав суворо. Поговорив трохи з цїсарем, сидячи в човнї, й поїхав.
Зрікши ся Болгарії Святослав міг потїшати себе богатою здобичею, що йому лишила ся, а може думав на Руси зібрати нове військо та вернути ся ще раз. Але на дорозї з Болгарії чекала його біда: в порогах Днїпрових, де робили ся засїдки на руських купцїв, засїли ся на Святослава Печенїги, прочувши про богату здобич, шо він везе з собою (може то й Греки таки дали їм знати, щоб небезпечного ворога збути ся). Не можучи пройти з великими тягарами своїми під печенїзькою грозою, Святослав вернув ся назад на Днїпрове устє і там лишив ся зимувати, щоб вичекати якоїсь зміни на краще. Але тут не стало припасу, настав голод і раннєю весною пішов Святослав знову — пан або пропав, шукати дороги через пороги. Не пощастило — наложив головою в битві з Печенїгами; відрубали йому голову і з черепа зробили чашу на памятку побіди над славним завойовником, що „чужої землї шукав, а свою втеряв“[1]
._c._72.jpg)
24. Володимир. Подїлені Святославом землї Київської держави не раз уже певно й перед тим дїлили ся й знову збирали ся в руках найбільш проворного чи щасливого княжича, і тепер як не стало Святослава, скоро почала ся війна між його синами, чи тими боярами-правителями, що правили їх іменем. Кождий хотїв собі загорнути усю спадщину. Ярополк київський пішов війною на Олега деревлянського; казали, що се стало через намови його боярина Свенєльда, бо Свенельдового сина забив Олег, придибавши на ловах у своїх лїсах. Стала ся битва під Овручом, Олегове військо побито, і тїкаючи до міста, зробило воно такий стиск на мостї, що сила людей попадала в рів. Між ними зкинуто й князя Олега, і він задушив ся там під
- ↑ В пізнїйших переказах про Святослава так і оповідаєть ся, шо на чаші з його черепа зроблено напись: „чужого шукаючи своє згубив“. Се провідна гадка цїлої лїтописної повісти про Святослава.
