кіньми й людьми, що попадали на нього. Могилу його під Овручем і тепер ще показують. Так Деревлянська земля дістала ся Ярополкови.
Почувши про се, Володимир утїк з Новгорода за море, збирати Варягів, бо побоювавсь, що знищивши Олега, Ярополк і до нього візьметь ся. Ярополк тодї взяв собі і Новгород, посадив там своїх бояр, та й иньші землї став під свою руку збирати, тих князїв і намісників, що по них сидїли під свою власть нагинати. Але незадовго Володимир вернув ся з за моря з варязькими полками, вигнав Ярополкових воєвод з Новгорода й став готовити ся до боротьби з братом. Насамперед звів він війну з сусїднїм князем полоцьким, що держав руку Ярополка. Се була сумна їсторія, оспівана потім в піснях про те, звідки пішла ворожнеча між князями полоцькими і князями київськими. В сих піснях і повістях оповідало ся, що у того полоцького князя, Рогволода на імя, була донька Рогнїдь. Її сватав і Ярополк і Володимир, і Рогнїдь не схотїла йти за Володимира: „не хочу, каже, розувати робичича“ (сина невільницї) — бо такий був звичай, що жінка на весїллю розувала чоловіка. Сї слова переказали Добринї й він дуже загнївав ся та завзяв ся пімстити ся за таку образу свого роду. Підбив Володимира до походу —
Прийшли і город обступили |
як переказував Шевченко сю сумну історію. Рогнїдь мусїла стати жінкою Володимира. За всї нещастя, що так рясно впали на її бідну голову, прозвано її Гориславою. Від Володимира мала вона сина Ізяслава; але маючи иньших жінок, почав він нею нехтувати: прискучила йому. Тодї ще й зависть прилучила ся до всяких гірких почувань, які Рогнїдь мала на Володимира, і бажаннє пімсти стало опановувати її. Якось в ночи Вододимир спав у неї і вона порішила його вбити — під-