Святополк, що під час смерти батька був у Вишгородї, почав побивати своїх братів, посилаючи на них убійників. Так вбили його люде Бориса, котрого Володимир держав при собі і думали, що то йому він хотїв передати по собі київський стіл: захопивши Київ, Святополк вислав своїх людей у військо, що з Борисом пішло на Печенїгів, і військо відступило від Бориса, а його самого Святополкові люде вбили. Потім убили вони брата Борисового від одної матери — Глїба, і Святослава князя деревлянського, що кинув ся тїкати на Угорщину, але догонили його в Карпатах — могилу його показують тепер під Гребеновим, на верхівях р. Опора. Та против Святополка підняв ся Ярослав, проголосивши себе местником за побитих братів, і пішов на Київ, на Святополка, з варязькими полками, як його батько. Святополк шукав помочи в Польщі, у свого тестя князя польського Болеслава Хороброго, привів його був і до Київа — вигоняти звідти Ярослава; приводив і Печенїгів в поміч. Війна потягла ся ще півчетверта року; Київ переходив з рук в руки і богато терпів від сеї колотнечі: і горів і грабували його нераз.
._76-7.jpg)
Нарештї в рішучій битві під Переяславом, над тою ж Альтою, де вбито Бориса, в останнє погромив Ярослав Святополкове військо і його Печенїгів. Святополк утїк кудись на захід „між Чяхи і Ляхи“, і вже на вертав ся на Русь, а паном у Київі зістав ся Ярослав. Святополк програвши свою справу був тепер проголошений проклятим братоубійником (певно як би виграв був, то з часом забули б те все і йому, як його батькови). Борис і Глїб були признані святими мучениками, списано жития про їх смерть. Про побіду Ярослава над Святополком побожні люде оповідали, що бачили ангелів, як вони помагали Ярославу, а на Святополка напав страх як на Каїна: він тряс ся і нїде не знаходив собі місця.
Було, видко, зложено богато пісень про сї події. На Далекій півночи, на Ісляндських островах заховала ся скандинавська пісня пр сю війну Ярослава з братами. Вона оповідає про Варяга Еймунда, що
