лївські, що у Барабаша викрав. Казав, що король за козаками і рад би, аби вони помогли йому панів приборкати. І чи не приборкають, як встануть одностайно по всїй Українї маючи за собою й самого короля?
Таке говорив Хмельницький, або говорили про нього. На острові Днїпровому, де засїв він, в неприступному місцї, почали громадитись коло нього козаки, що найсьміливійші. Гетьман польський Потоцкий, прочувши, що Хмельницький утїк, затрівожив ся й післав за ним 500 козаків і 300 польських вояків, щоб Хмельницького зловити. Але Хмельницький підослав кількох з своїх до тих козаків і намовляв їх, аби не тримали з Поляками, а до Хмельницького пристали. Послухали ся козаки їх намов — як їм справдї на своїх земляків, на свою кров наступати, Полякам помагати? краще разом свого права і кривди доходити! Поляків котрих побили, котрих розполошили, котрих до Хмельницького живцем привели. Тїшив ся тим Хмельницький і товариші його; а заразом розуміли, що вже тепер нема їм повороту; полила ся кров польська між ними. Або пан, або пропав! І треба тепер думати, як від Поляків одборонитись.
Як тїкав Хмельницький у степи, взяв з собою того татарського бранця, що в дворі його проживав і з ним приятелював. Хто то міг знати, чи не прийшло ся б Хмельницькому і до Криму тїкати від рук польських! Тепер післав він до Криму своїх людий до батька того бранця, мурзи татарського, щоб приїхав до нього, а він йому сина видасть без викупу і без обміну; казав своїм людям перед тим батьком присягнути, що Хмельницький нїчого злого йому не вчинить, або й закладнїв лишити для безпеки. І мурза той послухав ся, приїхав до Хмельницького з Татарами, а Хмельницький справив їм бенкет, вернув свого бранця. І став при тім намовляти того мурзу, аби Татари з козаками разом на Поляків ішли. Не перши-
