Оттогдї то Хмельницький добре дбав,
Із правої руки, із мезинного пальця щиро-злотний перстень ізняв,
Із лївої кишенї ключі виймав,
З-під пояса шовковий шматок висмикав,
На слугу свого вірного добре кликав-покликав:
“Ей слуго ти мій, повірений Хмельницького!
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сїдати
До города Черкаського до панї Барабашевої прибувати
Королівські листи до рук добре приймати”
— і так виманив Хмельницький від Барабашихи листи. А видуривши тим чином листи королївські, ними б то Хмельницький збунтував козаків.
Сам Хмельницький казав, що його невинно обмовлено перед старостою, нїби то він бунтує козаків. Але староста повірив, казав його взяти, і буцїм то й на смерть його карати хотїв, та кум Хмельницьго Кричевський його взяв на поруку. А Хмельницький, побачивши, що йому вже з Поляками однаково не жити, перед Різдвом року 1648 втїк в Запорожські степи. Там тулила ся ріжна козачина своєвільна, що не хотіла перед панами гнути ся, і тут пробувала в голодї й бідї, промишляючи рибою та зьвірем, та добичею. На собі дізнавши ріжних прикростий і кривд від Поляків, вона тільки й мріла про те, щоб по давнїйшому повстати й вигнати їх з України. Хмельницький з нею про свої кривди і кривди козацькі, про те як жалїв ся перед королем на Поляків, що кривдять козаків, та й король нїчого не міг помогти, бо дуже велику силу взяли над ним пани. Як був Хмельницький останнїй раз у нього у Варшаві, то король наслухавши ся їх жалїв, сказав: “Маєте шаблї при боку, ними свої права доходїть”. Показував листи коро-
