15
монастирі в ріжних місцях, а особливо в Київі, де був і найбільший та найславнїйший з тих монастирів — печерський.
Мало хто розумів тодї, що важнїйше жити в правдї й любови між людьми та устрояти житє й його порядки по доброму, анїж тїкати від житя та на самотї „спасати свою душу“, як говорилось. Житє ледве помазане християнською наукою, здавалось новим християнам таким грішним, що вони вважали сливе неможливим жити в нїм „по божому“,
За-для державного житя заведениє християнства мало ту вагу, що ся нова віра заводилась від князя, від правительства. Духовенство дивилось на правительство як на свою поміч і охорону, стояло по сторонї князїв, навчало людей коритись князеви й шанувати його. Тому ота нова церква, освіта, наука звязували сильною внутрішнею звязею землї Київської держави. Через них всї землі тягнули до Київа як до найбільшого огнища тої нової віри, церкви, науки. Тому то так дуже займав ся християнством Володимир, давав йому всяку поміч і опіку. По нїм того самого пильнував його син Ярослав.
По Володимирі (що вмер в р. 1015) зісталось богато синів. Вони сидїли по ріжних землях і почали між собою сваритись і воюватись. Святополк, що сидїв у Київі, почав убивати й виганяти братів з їх городів, щоб зібрати всі землї до купи в свої руки, як то зробив був свого часу його батько. Але його переміг брат Ярослав і з часом забрав у свої руки майже всї землі, які за Володимира належали до Київа; українські землї таки всї зібрав.
Подібно як батько, він багато старавсь для церкви й духовенства, для освіти й книжности. За його часів були вже на Українї письменники, які вміли складати ріжні поучения так гарно, як тільки вміли найкращі письменники грецькі. Такий був священик Іларіон, потім поставлений митрополитом у Київі.
Ярослав старав ся також, аби людям не було кривд від княжих бояр і урядників. До нас переховав ся збірник законів, під назвою „Руська Правда“, — там списано, як суди мали судити й карати за Ярослава. Між ними є й устави, видані Ярославом для урядників, що їздили по селах і городах: що вони мали брати від людей на своє прогодованнє, а більше того не сміли. Як би того більше пильнували і Ярослав і його потомки, булоб краще людям і самій державі: булаб у нїй справдї внутрішня звязь, всї б до неї горнулись. Та вийшло инакше.
Держава київська була велика і славна за Ярослава як і за його батька. Мало не з усїма більшими володарями тодїшними Ярослав був посвоячений. Сам він мав жінкою доньку короля шведського, його син був жонатий з візантійською царівною, одна донька
