52
польські комісари сипнули грошима між старшину, щоб намовляла реєстровців відступити від Сулими. Сулиму з товаришами видано і скарано смертю.
Але невдоволеннє між козаками з того тільки збільшилось, і війна таки розгорілась, два роки потім. Панам тодї удалось загасити всї війни і польське військо поставлено по кватирах на Українї, для порядку ніби. Та від тих польських вояків завсїди тільки непорядки виходили, бо наприкрялись людям, забирали від них всячину, зневажали. Піднялось повстаннє. Зачав його гетьман Павлюк, скликаючи всїх „благочестивих“ (так православних звали), аби повставали на Поляків. Сила народу тодї повстала, — приставали до козаків, побивали панів та панське військо по кватирах.
Митрополит Петро Могила.
Повстаннє було велике, але війна того року не пощастила козакам; їх побито під Кумейками, і Потоцький, що командував польським військом, почав вішати та голови стинати всїм, хто до повстання ходив (1637).
На весну одначе повстаннє прокинулось ще сильнїйше. Почав його гетьман Острянин. З початку побив він Поляків, але погнавшись за ними, задалеко загнав ся, не діждавши війська, що надходило до нього з ріжних боків. Поляки побили ті ватаги під Лубнами, а потім під Жовнином погромили й самого Острянина. Тодї Острянин кинув військо, пішов з частиною козаків за моськовську границю й оселив ся слободами під Чугуєвим. Але в війську козацькім узяв провід Дмитро Гуня, славний войовник. Він військо козацьке відвів над Днїпро, на устє Сили, і тут в такім гарнім місцї табором став і так добре се місце укріпив, що Поляки нїяк не могли козакам нїчого зробити. Шість тижнїв боронились тут козаки, і силу побили польського війська. Та підрізала Гуню се, ще Поляки
