53
заступили дорогу й погромили військо, що з Запорожа до Гунї йшло з поживою та військовим запасом. Як се сталось, Гуна мусїв піддати ся бо вже козаки не мали що їсти, анї чим стріляти — тільки на ту поміч покладали надію.
Поляки дуже розгнївались на козаків за ті дві війни: де могли, не жалували, — чи силою, чи підступом нищили, рубали. Тепер же сподівались задавити їх до останку. Зовсїм знести козацьке військо, як у 1596 р. були ухвалили, Поляки тепер уже не хотїли: переконались, що без нього не обійдуть ся. Але хотїли в руках його держати.
Всю вищу старшину над козаками від себе понастановляли. Реєстр списали і всїх, хто до того реєстру не попав, з козацтва виключили; повписували ріжнях своїх повірників, а кому не вірили — в реєстр не вписали. Знов розложили польське військо по Українї — аби козаків пильнувало. Відбудували наново Кодак на Днїпрі і залогу з реєстрових на Запорожу поставили, — аби в степах не піднялась нїяка своєволя козацька. І здавало ся, справдї придушили козаччину, а з нею й цїлу Україну.
В такій неволї прожила Україна без малого десять лїт. Пани пильнували, щоб король нїякої війни не починав. Польща нї з ким війни не мала, козаків не потрібувала, і польське військо могло стерегти панського спокою на Українї. Король Володислав хотїв війну з Турками почати і козаків до того взяти, — навіть з їх старшими накладав і листи їм дав, аби човни собі будували та на море йшли, аби з того війна з Турком зачалась. Але старшина знала, що того пани не хочуть, затаїла листи і не рушила козаків, аби з того їй біди не вийшло.
Аж тепер настав добрий час для панів. Козакам по панських маєтностях не вільно було пробувати, могли тепер пани господарити, як хотїли. Множились села й хутори в їх маєтках, збільшилось число їх „підданих“, заводили вони двори й фільварки, накладали на селян ріжні оплати, та ладили ся завести й панщину, в самій глибокій, козацькій Україні.
Але тільки до часу те все держалось. Україна угиналась під тяжким ярмом, але тільки часу чекала, аби його скинути. Селяне були невдоволені на панів, на їх вимисли. Козаки „випищики“ се-б-то виключені з реєстру, тільки чекали хвилї; щоб скинути з себе підданство. Реєстрові були сердиті на польську старшину, що їх за слуг своїх мала, зневажала, а грошей заслужених що не платила. Духовні й міщане відказували на кривди, які діялись від унїятів і католиків пра-
