60
схоче в неволю людей з України, і хан пристав на се. Добив з ним король торгу: заплатив йому за згоду золотом і кровю українською.
Став хан Хмельницькому тодї вже від себе казати, аби помирив ся з королем, а инакше Татари злучать ся з королем на козаків. Гірко було Хмельницькому і козакам, а нїчого робити. Мусїли мирити ся з королем. Списали йому свої пункти, щоб було за військом козацьким те, чим воно зараз володїє, і вірі праволавній щоб не було утиску, а унїя щоб була скасована, — та Поляки, маючи за собою хана, і на се не приставали. Мусїло військо спускати і з тих невеликих жадань.
Списали таку умову, названу Зборівським трактатом. Козаків має бути 40 тисяч, можуть вони мешкати де хочуть у воєводствах Київським, Браславськім і Чернигівськім (землях побожських і надднїпрянських), а військо польське в ті землі входити не має; начальство в тих землях має бути з православних (Українцїв); кривди православної віри мають бути заспокоєні; хто в козацький реєстр не вписаний, має бути своїм панам послушний, і в усїм иншім лишали ся старі полські порядки.
Засмучений вертав ся Хмельницький з старшиною на Україну. Навіть оповістити того, на чім погодились з королем, не важились. Особливо був великий гнїв за того невільника, що позволено Татарам. На Українї не знали, що то королеве дїло, і Хмельницький тільки з біди на те позволив. Думали, що то він дав дозвід Татарам на Українї брати невільника, і за се його кляли. Таку пісню зложили.
Бодай тебе, Хмельниченьку, перва куля не минула,
Що велїв Ордї брати дївки й молодицї!
Парубки йдуть гукаючи, а дївчата співаючи,
А молоді молодицї старого Хмеля проклинають…
Бодай тебе Хмельначенку, перва куля не минула.
Не знали люде правди. Як то в думі співаєть ся:
Бог святий знав, Бог святий і відає
Що Хмельницький думає гадає.
Тогдїж то не могли знати нї сотники, нї полковники,
Нї джури козацькиї, нї мужі громадськиї,
Що наш пан гетьман Хмельницький
Батю Зинов Богдану чигиринський
У городї у Чигиринї задумав вже й загадав
З того що дїялось як Українї по Зборівськім трактатї Хмельницький ясно побачив, що люде українські таки нїяк уже не пристануть на те, щоб Польща над ними панувала і йому Хмельниць-
