80
скарги на українську старшину й суди, переглядали всї писання, які виходять з гетьманської канцелярії, збирали самі всї податки й гроші. Звалось се „малороссійская коллегія“. Вона відібрала всяку власть від гетьмана і козацької управи, а щоб люде не нарікали, цар розписав, що се він заводить на те, аби від старшини не було людям кривди. Але від тої колєґії робились кривди ще гірші, і заразом по Українї ще більше ширили ся московські кріпацькі порядки за приводом самої Москви.
Та хоч за тою „малоросійською коллеґією“ гетьман вже не багато що значив, то Петро все таки навіть і того імени не хотїв. Як умер гетьман Скоропадський, що був гетьманом по Мазепі, то цар Петро видав такий манїфест, що гетьмана вибирати не будуть, бо цар мусить добре надуматись аби знайти на гетьманство вірного чоловіка, тому що попереднї гетьмани були, зрадники. Тим часом же буде Україною правити ґенеральна старшина разом з малороссійською колєґією. По правдїж рішив Петро так, що гетьмана більше на Українї не має бути, а правити буде власне малоросійська колєґія.
Се було нарушением умови Москви з Україною, уложеної за Б. Хмельницького. Так се розумів і цар Петро. Він сам признавав сю умову „трактатомъ учиненнымъ съ Хмельницкимъ“. Але він і його наступники надїялись на свою силу й ламали той „трактат“.
Перші наступники царя Петра одначе не були такі сміливі як він, боялись дуже дражнити, Українцїв, і ще два рази дозволяли вибирати гетьманів: в р. 1727 був вибраний гетьманом Данило Апостол і був на гетьманстві 7 лїт (умер в 1734 р.), а потім в р. 1750 був вибраний Кирило Розумовський і гетьманував до р. 1764.
Та то тільки слава була, що гетьмани ті були вибрані, бо старшина вибирала того, кого їм від царя чи царицї казано вибрати, а козаки до того вибору вже нїчого не мали. І в управі своїй ті гетьмани не мали великої сили, у всїм мусїли слухати, що їм царські мінїстри з Петербурга казали.
Та Українцї хотїли затримати бодай хоч таку обчухрану самоуправу — автономію, по теперішньому кажучи, коли кращої не можна було дістати. Але цариця Катерина не хотїла дальше держати й тої обчухраної. І хоч Розумовський був її вірний приятель, що поміг їй і на царство дістатись, скинувши чоловіка, все таки велїла вона йому проситись з гетьманського уряду на спокій.
Не хотїв того Розумовський, а мусїв послухати, і цариця його в 1764 р. з гетьманського уряду звільнила, а за послушність дала йому на вічність превеликі маєтности на Українї, що перед тим нале-
