82
ріжницї між Україною й Московщиною, й скрізь аби правили московські чиновники.
По смерти Скоропадського полковник чернигівський Полуботок, що був наказним гетьманом, себто заступав місце гетьмана, чуючи, як цар Петро закидає Українцям непорядки, й сам такі непорядки бачучи, почав робити кращий лад в судах і полковничій управі. Так щож, цар Петро зараз казав його забрати до Петербурга й тут його наче бунтівника до вязницї всадити. Там він сидїв, доки не вмер.
І иньші, хто хотїв боронити українські права, ті теж попадали у вязницї, уряд і маєтки їм відбирали, а що вже найменьше — тратили вони ласку правительства і не було їм нїякого добра. Тим же, що були правительству покірні, українські права не обороняли, або й самі помагали їх ламати, — тим всяка ласка була. Йшли їм царські грамоти на великі землї, на маєтки, що до їх урядів належали, а їм цар на власність віддавав. На ті землї, що вони загарбали, давали ся царські потвердженя й надання.
Так побачили люде, що правдою нїчого дійти не можна, окрім прикростей, а податливим ідуть маєтки та уряди. Тож хоч і бурила ся в них совість, затихали та під лад правительству йшли тому, щоб коли не можна вже свободи мати, то хоч кешенї собі й дїтям своїм наповнити. І так в міру того, як автономія українська пропадала, зростало українське панство.
Туди правительство Україну вело! Казало, що то воно для того в українські справи мішаєть ся, аби селян від панів, від старшини боронити, а на дїлї полекші з того людям не було нїякої. Від росийських властей такі-ж здирства й неправди дїяли ся, ще гірше нїж від козацьких. А послушній старшинї росийські власти помагали землї загарбувати, селян і козаків у піддані повертати. Панщинні порядки по московському позаводили, — і так в кінцї старшинї за те, що вона позволила знищити самоуправу та права українські, заплатило правительство селянською свободою, заступило ту свободу кріпацтвом.
Бо то треба знати: як за Богдана Хмельницького вигнано панів з України, то були всї люде вільні; тільки де-що трохи підданства лишило ся на землях манастирських та владиків православних. Заможнїйші люде писали ся в козаки й мали служити військову службу, а иньші в селяне — мали давати податок до скарбу військового. Землї було богато вільної, так що хто хотїв, займав її собі по силам під господарство, а богато землї зіставало ся за громадами спільної і нероздїленої. Та вже й тодї заможнїйші люде, особливо старшина, позаймала собі значнїйші частки землї.
