85
рожців, що розійшлись на рибу та на пасїки. Потім вислала військо на саму Сїч.
Несподївано обступило воно Сїчу й ґенерал оголосив Запорожцям, що цариця Сїч касує: аби зложили зброю й розходились по своїх місцях на Україну. Як грім вдарило се Запорожцїв: не ждали вони того, нї гадали. Хотїли не даватись, а боронити Сїчи, але старий кошовий Калнишевський й иньші почали гамувати та радити піддатись. І піддались. Москалї забрали зброю, клейноти, грамоти козацькі, а старого Калнишевського з иншою старшиною закували в кайдани тай й відвезли до вязницї — дарма що він же намовляв Запорожцїв до згоди. Відвезли його на край світу, в Соловецький монастир, і він там 25 лїт просидїв в вязницї страшній, самітній і в нїй умер — на страх Українцям.
Пернач.
Але богато Запорожцїв не хотїло гречкосїями стати, як вони казали. Пішли до Туреччини і там нову Сїч заложили над гирлами дунайськими, як у піснї співаєть ся:
Ой не гаразд, Запорожцї, не гаразд зробили,
Що степ вільний, край веселий тай занапастили.
Наступила чорна хмара, і дощик із неба,
Зруйнували Запороже — буде колись треба!
Ой чи треба, чи не треба, нїчого робити!
Буде добре Запорожцям і піц Турком жити.
Більшість тих Запорожцїв потім послухала московської поради, вернулась до Росії й їх оселили на Кубани — з того почались українські кубанські козаки. Потім ті перейшли, що тодї ще на Дунаю лишились.
По скасованню Сїчи за кілька лїт скасовано й козацькі полки на Українї, а заведено рекрутчину: мусїли Українцї служити в росийських полках. Весь козацький устрій скасовано, заведено на його місце ґубернії, такі як в Росії. З тої части України, що під Росією була, зроблено пять тих ґуберній, або намістничеств, як їх тодї називано: Київську, Чернигівську, Новгородсїверську, Слобідську й Новоросийську.
Українці дуже тим смутились. Деякі подумували навіть про те, чи не можна-б силою добитись, аби старі порядки вернено. Знаємо, що до Берлїна приїздив в 1791 р. від Українцїв оден пан, Капнист на імя, й питав ся, чи Прусія не помогла-б Українцям, що дуже
