86
тужать за своїми старими правами й хотїли-б вернути собі давний козацький устрій. Але Прусія, тодї не хотїла воювати з Росією. Та навряд, чи й богато знайшло ся-б таких на Українї, щоб відважились бунтувати. Навчились уже на попереднїм. Отже по-тиху жалувались, а самі московської ласки запобігали, на службу тислись та за московськими плечами скубли своїх підданих, як у піснї співаєть ся:
Ой горе-біда, не гетьманщина,
Вже менї надокучила вража панщина,
Я на панщину йду, торбу хлїба несу,
А із панщини йду — спотикаю ся,
Дрібними слїзоньками умиваю ся.
Таке дїяло ся в Гетьманщинї, що під Росією була. В тій же Українї, що зіставалась під Польщею — в Галичинї, на Волини, на Поділю західнїм (де Камянець), повстаннє народнє за Хмельницького тільки перешуміло як коротка буря, і потім усе по давньому пішло. Ще сильнїйше по нїм стала Польща панувати, ще більше польщина почала все українське витискати. Бо хто був сміливійший і завзятїйший між тутешнїм українським людом, той пішов до козаків, на ту Україну, де боротьба з Польщею йшла, а лишило ся що плохійше та смирнїйше, та ще низче похилило голову перед Польщею.
В Київщинї та Браславщинї — по Случ, по Бар та Межибож — козаччина з Польщею сильно боролась, не хотїла даватись Полякам. Але як роздїлилась Україна на правобічну та лївобічну, як Москва відступила Польщі сама правобічну Україну, — трудно стало боротись. Люде, наскучивши тою війною, не хотячи під Польщею бути, стали тїкати за Днїпро. А як Дорошенко піддав ся, то козацьке та московське військо перегнали за Днїпро й решту людей, які ще зістали ся в полудневій Київщинї.
Потім, як то вже згадувалось, Семен Палїй, та иньші полковники почали тут заводити козаччину на ново, людей до неї скликати. Богато і з-за Днїпра сюди назад тїкало, скоштувавши нової заднїпрянської панщини. Як трохи змоглась та козаччина, задумав Палїй з під Польщі відірватись і пристав до Мазепи. Але Мазепа бояв ся Палїя, бо Палїя люде дуже любили: побоювавсь Мазепа, — ануж той на його місце гетьманом стане. Закликав його до себе нїби на пораду та й вхопив, вислав на Сибір. Про се й піснї зложено:
Ой не знав, не знав вельможний Мазепа як Палїя зазвати,
Ой став же вельможний Мазепа на бенкет запрашати.
Ой приїдь, Палїю Семене, да на бенкет до мене!
