съ жировыми вытопками, сваренные въ жирѣ. Мнж. 176.
Бу́рий, а, е. 1) Бурый, сѣрый. Бурий, як вовк. Фр. Пр. 130. 2) О головномъ уборѣ: въ складкахъ, въ сборкахъ. Вх. Уг. 225. 3) Сердитый, разсерженный. Фр. Пр. 130.
Бури́тель, ля, м. Нарушитель.
Бу́рити, рю, риш, гл. 1) Разрушать, ниспровергать, разорить. 2) Сильно лить, литься. Бурить як з барила. 3) Волновать, возмущать. 4) Рыть. Киртиця бурит землю. Вх. Лем. 395.
Бури́тися, рю́ся, ришся, гл. 1) Возмущаться, волноваться. 2) безл. Собираться бурѣ. Хмариться, буриться, — дощ буде.... Pauli. I. 120.
Бури́шечка, ки, ж. Ум. отъ буришка.
Бури́шка, ки, ж. = Картопля. Вх. Зн. 64. Шух. I. 164. Дві річі Бог для бідних сотворив: буришку та вербу. Фр. Пр. 130. Ум. Бури́шечка. Шух. I. 203.
Бурівни́к, ка, м. Раст. Centaurea scabiosa. Шух. I. 21.
Бу́ріння, ня, с. Разрушеніе.
Бурі́ти, рі́ю, єш, гл. Становиться бурымъ, бурѣть. Де-де буріє останнє просо і пізня гречка спіє. О. 1861. XI. 100. Погляну я у віконце, калина буріє. Чуб. V. 649.
Бу́рка, ки, ж. 1) Бурка. КС. 1882. XII. 592. ЗОЮР. I. 302. То ти, бурко, козака заморозила? — Я до його й не доторкалася. Ком. II. № 159. 2) Родъ башлыка у опанчі. Гол. Од. 18. 3) = Картопля. Фр. Пр. 130. 4) = Буря. Вх. Уг. 229. Ум. Бу́рочка.
Бу́ркало, ла, об. Ворчунъ, ворчунья.
Бу́ркання, ня, с. Ворчаніе.
Бу́ркати, каю, єш, гл. 1) Ворчать. 2) Будить.
Бу́ркіт, коту, м. 1) Воркованіе. 2) Шумъ. Иноді тут як в казані кипить, клекоче: і співи йдуть, і сварки, і так крик та буркіт. Св. Л. 217. 3) Ворчанье.
Буркі́тник, ка, м. Воркующій (эпитетъ голубя). А на зорі б усіх збудили голубки, озвавшись до самиць, буркітники раненькі. К. Дз. 40.
Буркни́ця, ці, ж. Бревно вдоль крыши, къ которому прикрѣплена своими верхними концами каждая пара стропилъ. Шух. I. 91.
Бу́ркнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ буркати 1. І муха говоруха об мені не буркне. Ном. № 4056.
Бурко́ваний, а, е. Вымощенный камнемъ, шоссированный. У Київі завше сухо, бо вулиці бурковані як поміст. Канев. у. Дорога.... буркована. Чуб. II. 182. Гн. II. 196.
Буркови́на, ни, ж. Раст. Melilotus offic. Ой стелеться мені широкий лист та бурковина. Мет. 82.
Бурко́вка, ки, ж. Мостовая; шоссе. Одесск. у.
Буркота́ти, чу́, чеш, буркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Ворковать. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче. Мет. 78. 2) Рокотать, шумѣть. Хвилі росходяться перед байдаком, а ззаду знов буркочучи зливаються. К. ЧР. 310. 3) Ворчать. Буркотів собі під ніс, лаючи козаків. Стор. МПр. 104. Оце тобі, стара бабо, щоб не буркотіла. Грин. III. 313.
Буркотли́вий, а, е. Воркующій. Чи бачили сивую голубку? Сиза буркотлива. Чуб. V. 24.
Буркоту́н, на́, м. 1) Воркующій (эпитетъ голубя). См. Буркун. 2) Ворчунъ. См. Буркун. Ум. Буркотуне́ць.
Буркува́ння, ня, с. 1) Мощеніе камнемъ. 2) Воркованье.
Буркува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу. Гн. II. 196. 2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.
Бурку́ку́! меж. выражающее воркованіе голубя. Чуб. II. 93. Він літає, буркотає, собі пароньки шукає. Як буркуку, так буркуку! Мет. 261.
Бурку́н, на́, м. 1) Воркующій (эпитетъ голубя). См. Буркотун. Голуб-голубочок, сивий буркуночок. Чуб. V. 102. 2) Ворчунъ. У запічку буркун бурчить. Нп. См. Буркотун. 3) Раст. а) Melilotus coerulea. Рудч. Чп. 245. То же: буркун синій. ЗЮЗО. I. 166. б) — жо́втий. M. officinalis. Мил. М. 87. в) — бі́лий. M. alba. Мил. М. 38. В огороді буркун-зілля по тичині в'ється. Чуб. V. 1029. Ум. Буркуне́ць, бурку́нчик, бурку́нонько, буркуно́чок. Грин. III. 348, 688.
Буркуне́ць, нця́, м. 1) Ум. отъ буркун. 2) Порода сельдя: бѣшанка.
Буркуни́на, ни, ж. Стебель буркуна. На вгороді буркунина. Мил. 101.
Буркуно́чок, чка, бурку́нчик, ка, м. Ум. отъ буркун.
Бурку́т, та, м. Бьющій ключъ, источникъ кислой минеральной воды. Шух. I. 16, 17.
