Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/185

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ставлялась рождественская мистерія, а также и сцены изъ народной жизни.

Верте́па, пи, ж. Пропасть, оврагъ, ущелье. Вх. Лем. 396.

Верте́пний, а, е. Относящійся къ вертепу. Желех.

Верти́голов, ва, м., верти́голова, ви, об. Тотъ, кто имѣетъ привычку крутить головой. Вх. Зн. 6.

Верти́гузка, ки, ж. 1) Трясогузка. Уман. IV. 127. 2) Вертлявая женщина.

Вертипо́рох, ха, м. Вѣтренникъ, вертопрахъ. Вх. Зн. 6.

Верті́ж, жа, м. Мѣсто сверленія. Угор.

Верті́й, тія́, м. = Веретільник 1. Вх. Пч. II. 16.

Верті́ння, ня, с. 1) Вертѣніе. 2) Сверленіе.

Верті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Вертѣть, крутить. Вертить хвостом. Ном. № 3004. До Бога далеко, а пани вертять, як хотять. Ном. № 1237. У такому ділі як не верти, треба або чорта, або жінки. Шевч. 284. 2) Сверлить. У дошці вертіти дірку. Дещо.

Верті́тися, чу́ся, тишся, гл. Вертѣться, крутиться. Вертиться, мов в'юн в ополонці. Ном. № 3124. Вертиться, як муха в окропі. Ном. № 10068.

Вертки́й, а́, е́. Вертлявый, шустрый. Був там один, що його прозвали Малпою, швидкий та верткий, що й з під ступня викрутиться. Св. Л. 131.

Вертли́вий, а, е. Вертлявый. Ном. № 13618.

Ве́ртлик, ка, м. Шарманка. Грає на вертлику. Вх. Лем. 397.

Вертлю́г, га, м. Неподвижный винтъ, на которомъ что нибудь вращается. См. Верклюг.

Верту́н, на́, м. Названіе хитраго вола. КС. 1898. VII. 46.

Вертуне́ць, нця́, м. Летучая мышь? (Вночі) одні тільки вертунці часом літали перед його очима. Мир. ХРВ. 306.

Верть, меж., означающее поворотъ. Тоді вона верть, та за двері. Г. Барв. 182. Підійшли до його, а він тоді верть, та в другий бік, та й сховавсь. Павлогр. у.

Вертьо́г, гу, м. Ухабъ; яма въ пескѣ, выбитая вѣтромъ. Мнж. 177.

Вертьо́га, ги, ж. Родъ посуды. Виїла з одної вертьоги. Чуб. II. 407.

Ве́ртю, нар. Въ выраженіи ве́ртю закрути́вся — завертѣлся; встрѣчено только въ одной пѣснѣ, повидимому фальсифицированной и напечатанной у Макс. (1834), 130: А в Ланському розі явір похилився, ой татарин тяжко-важко вертю закрутився. АД. I. 144.

Ве́ртялка, ки, ж. Метательное орудіе. Угор.

Верх, ху, м. 1) Верхъ. Козел сміливіший — ізліз на самий верх. Рудч. Ск. Вода так через верх ллється. Рудч. Ск. З ве́рху до спо́ду. Съ верху до низу. На ве́рсі. Сверху. Коровай накривають рантухом так, щоб різка з яблуками стреміла на версі. Г. Барв. IV. 30. Через верх слу́хати. Невнимательно слушать, пропускать мимо ушей. Як батько казав: „не важся за його йти“, то я слухала його через верх. Г. Барв. 277. 2) Поверхность. Верх землі. 3) Крыша, покрышка (шубы). Кожух.... сіронімецький верх. Сим. 227. 4) Верхняя часть, верхній край чего либо. Верхи́. Въ палкѣ верхній конецъ, когда на ней мі́ряються, чья очередь. Ив. 14. — у не́воді. Верхній край невода. Вас. 186, Браун. 10. 5) Верхушка (дерева, горы, стога и пр.). Kolb. I. 63. Ой у горо́ді конопельки — верхи зелененькі. Мет. 61. А що буря верхи позривала. Грин. III. 418. На дуба зліз, на самий вершечок. Чуб. 6) Крыша; глава церковная. Стоїть церква без верха, у їй людей без числа. Ном. стр. 296, № 196. Стане церковця з трома верхами, з трома верхами, з трома хрестами. О. 1861. XI. Св. 62. Твоя́ ха́та, а мій верх. Обрядовыя слова новобрачной, подъѣзжающей къ хатѣ мужа, выражающія пожеланіе властвовать въ домѣ мужа. Мил. 123. 7) Дымовая труба, отверстіе для выхода дыма изъ печи. Мій верх і заткало. Ном. № 2575. Ти думаєш, дурню, я тебе кохаю, я такими дурнями верхи затикаю. Нп. Верхи́ труси́ти. Трубы чистить. Сим. 130. 8) Верха́ми = Ве́рхи. А москалі їй назустріч, як один, верхами. Шевч. 85. Не їдь до мене трьома верхами, приїдь до мене трьома возами. Грин. III. 266. 9) Верхъ, излишекъ. Вас. 191. Ум. Вершо́к, верше́чок.

Ве́рхи, нар. Верхомъ. Наганяє його верхи на коні пан. ЗОЮР. II. 47. Климець сів верхи, пробіг скільки там. Рудч. Ск. I. 69.

Ве́рхівень, вня, м. Верховой, всадникъ.