та, як достатком та гонором переважить брата. К. Досв. 171.
Дворя́нський, а, е. Дворянскій. Я дворянського роду, не ходила боса зроду. Чуб. V. 1074.
Дворя́ченько, ка, м. Ум. отъ дворяк.
Двохлі́ток, тка, м. Двухлѣтній ребенокъ. Г. Барв. 440.
Двоя́к, ка́, м. Два гроша. Кіев. и Волын. г.
Двоя́н, на́, м. Большіе сосновые брусья, отправляемые изъ Полѣсья водою, преимущественно въ Пруссію.
Двужо́н, на, м. Двоеженецъ. Мир. ХРВ. 11.
Двули́чний, а, е. 1) Двуличный. Язик такий, як двуличная китайка. Ном. 2) Двуличный, лицемѣрный. Було говорю одно, а роблю друге. За се називали мене двуличним. Шевч. 285.
'Дда́ти = Оддати. Ходить Марусенька нерозчесаная, хоче її мати за Івана 'ддати. Мет. 115.
Де, нар. 1) Гдѣ. Де гріх, там і покута. Ном. № 124. Сова знає, де кури ночують. Ном. № 5739. Де ви ся повертаєте, як ви ся маєте? Мет. 444. Горе дворові, де корова росказ волові. Ном. За городом левада, де зібралась громада. Ном. Та не де́ діне́ться. Нигдѣ не дѣнется, не пропадетъ. МВ. (О. 1862. III. 54). 2) Куда. Сама ж я не знаю, де мій милий дівся, а чи його звіри ззіли, а чи він утопився. Мет. Три царі, де ви йдете? Чуб. III. 342. Не було де́. Некуда было. Було втікать, чорний баране. — „Не було де, вельможний пане“. Гол. IV. 529. 3) Откуда. Де ся взяв татарин стидкий, бридкий, поганий: хоче вдову зарубати, собі дитину забрати. Макс. (1849) 97. 4) Когда. Де Христос родився, той день празнуємо. Чуб. III. 377. 5) Въ соединеніи съ прилагательными: какой; тотъ, который. Не бере малого, а вибірає, де більший. Де кращого шукає. Де менші між їми, як ті поросята, валялись та грались собі на піску; де набільші — в „свинки“ поодалі гралися. Сніп. 155. З де-бі́льшого, з де-бі́льша. Большею частью. 6) Какъ. Де йому й жити було! Воно й росло так, аби слава, а тії виправки та походи силу з його всю вибрали. МВ. 7) Де-б. а) Гдѣ бы; куда бы; откуда бы. П'ять слів сказать, і де б взялася поміч. Сніп. б) Вмѣсто того, чтобы. Де б піти до церкви, а вона потягла у ліс по горіхи. Харьк. г. Де б молитися та в гріхах каятись, а вона ще пику малює та до судських примиляється. Харьк. в) Де б то. Гдѣ бы то, куда бы то. (Козак) не питається, де б то стати, коня попасти, а питається, де корчма новая. Черниг. г. 8) Де вже! Ну гдѣ таки. Де вже було мені служити! Хата. 164. 9) Де в бі́са, де в ка́та! Гдѣ тамъ! Куда тамъ! Кой чортъ! А що, куме, багато заробив грошенят на заробітках? — „Де в біса! тепер не те стало, що колись у старовину . Харьк. Де в біса, які звичайні!… А кажуть люде, добрих батьків діти. Пригляділись старі очі на турка й на брата; на чужу кров і на рідну — та де його в ката! не спочину на родині, отут десь загину. Морд. (Млр. л. сб. 78). 10) Де то. Гдѣ же; куда же. Де то твоя слава подівалася — чубатим козакам досталася. Морд. (Млр. л. сб. 91). Де то моя Катерина? Шевч. 79. 11) Де ж. а) Гдѣ же. Ой де ж мені, моя мила, коників набрати — по за гаєм зелененьким до тебе об'їзжати. Мет. 60. б) Куда же. Ох, погибель же моя! де ж мені тепер діться? К. ЧР. 44. Ой де ж ти їдеш, о, мій синочку? — Їду в гороньки, аж до дівоньки. Чуб. III. 290. в) Развѣ. Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде в горло. Се бо був хрін. Де ж його можна їсти. Кв. г) Де ж пак! Какъ же! еще бы! Може вона за пана хоче? Де ж пак! вона мабуть за царя думає. Пнеться, наче справді велика цяця. Де ж пак! нові штани справив. Ном. Злякаються вони! де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша. Шевч. 12) Де тобі. Куда тамъ! Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти, та де тобі! таке лихо, що не видно й світа! Шевч. 84. 13) Де хотя́. Гдѣ угодно. У старовину такого землі було, що кожний де хотя селивсь і кілько хотів, стілько й займав. Харьк. г. 14) Де да́лі. Чѣмъ далѣе. Де далі, усе стихає, ні травка не колишеться, усе жде чогось великого, страшного. Кв. Пов. Примѣч. Остальныя слова сложныя съ де см. отдѣльно въ соотвѣтствующихъ мѣстахъ алфавита.
Дебела́стий, а, е = Дебелий.
Дебеле́нний, а, е. Огромный, массивный, громадный.
Де́белень, ня, м. Крѣпкаго сложенія здоровякъ.
