70. Ба́тькова дити́на. Ном. № 7485, ма́мина дити́на. Любимчикъ отца, матери. 3) Продава́ти дити́ну. Родъ игры. О. 1861. XI. 30, 51. Ум. Дити́нка, дити́нонька, дити́ночка. Аби дружинка, дасть Бог дитинку. Ном. № 9181. Ой кіт буде воркотати, дитиночка буде спати. Макс. (1849), 103.
Дити́нець, нця, м. 1) Родимчикъ, дѣтская болѣзнь. 2) Деревянный полъ; ящикъ на днѣ колодца. Борз. у.
Дити́нин, на, не. Принадлежащій ребенку.
Дити́нитися, нюся, нишся, гл. 1) Ребячиться, корчить изъ себя дитя. Лебед. у. Ось не дитинься та приймай гроші за теля. Каменец. у. 2) Впадать въ дѣтство.
Дити́нка, ки, ж. Ум. отъ дитина.
Дити́нний, а, е. Дѣтскій, рябячій.
Дити́нник, ка, м. Матка, Uterus. Каневск. у.
Дити́нонька, ки, дити́ночка, ки, ж. Ум. отъ дитина.
Дити́нський, а, е. = Дитинний.
Дитинча́, ча́ти, с. = Дитиня. Грин. II. 314.
Дитиня́, ня́ти, с. Ребеночекъ. Дитиня вмерло. Каменец. у. Ум. Дитиня́тко, дитиня́точко. Мкр. Г. 22.
Дити́нячий, а, е. = Дитячий.
Дитя́, тя́ти, с. Як дитя не плаче, у матері думки нема. Ном. № 4481. Ум. Дитя́тко, дитя́точко, дитя́тенько, дитя́тонько. О. 1862. IV. 29, 35. Пастушки з ягнятком перед тим хлоп'ятком навколішки припадають, Бога вихваляють. Чуб. III. 330.
Дитя́точко, ка, с. Ум. отъ дитя.
Дитя́чий, а, е. Дѣтскій. Згадали наші забавки давні, дитячі, — пригадали й дівочі безсумні часи. МВ. II. 179. На дитя́чий ро́зум перейшо́в. Впалъ въ дѣтство. Ном. № 6248.
Дихави́ця, ці, ж. 1) Удушье, одышка. 2) Запалъ у лошадей. 3) Болотистое мѣсто. Вх. Лем. 410.
Дихави́чний, а, е. 1) Удушливый, страдающій одышкой. Дихавичний чоловік. НВолын. 2) Больной запаломъ (о лошади). Дихавична конячка. НВолын. у.
Ди́хало, ла, с. Дыхательное горло. Ум. Ди́хальце.
Ди́хальний, а, е. Дыхательный.
Ди́хальце, ця, с. Ум. отъ дихало.
Диха́ння, ня, с. Дыханіе. К. Псал. 329. І создав Господь Бог чоловіка із пилу і ввітхнув йому в ніздра дихання жизні; і став чоловік душа жива. К. Св. П. I. кн. М. II. 7.
Ди́хати, хаю, єш, а также: ди́шу, ди́шеш, гл. 1) Дышать. Гадина в його словах дихає. Ном. № 2932. Мовчи та диш! Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. III. 323. Горе ж мені на чужині, — аж мій дух не дише. Мет. 78. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Злобствовать, имѣть непріязненныя чувства къ кому либо. МВ. (О. 1862. III. 48). Важким духом дише. Ном. № 3360. Міщане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали. К. ЧР. 68. 2) Вѣять. Ой у полі вітер дише, билину колише. Гол. I. 12.
Ди́хи, хів, м. мн. = Здуховина. Вх. Зн. 14.
Дихну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Дохнуть. Мороз — дуже старий чоловік; він як дихне помалу, то й мороз не великий. Чуб. I. 32. 2) Повѣять. Ні вітер не дихне, і ніщо не колихнеться. Кв. II. 305.
Дихті́ти, чу́, ти́ш, гл. Скоро и тяжело дышать (въ жаркое время). Дихтять вівці. НВолын. у. Дихтить чоловік. НВолын. у. Пес вивалив язик і зачав дихтіти. Вх. Лем. 410.
Дихтува́ти, ту́ю, єш, гл. Составлять (о письмѣ, оффиц. бумагѣ и пр.). Испор. диктувати. Черниг. у.
Ди́ча, чі, ж. Дикарство, одичалость; дикіе, одичалые люди. Ваші замки, займища й осади козацька дича під мечем держала. К. ЦН. 188. Замчано кобзаря на край світу, між азіяцьку дичу. К. ХП. 130.
Дича́віти, вію, єш, дича́ти, ча́ю, єш, гл. Дичать.
Дича́к, ка́, м. Дикій звѣрь. На людей позира як дичак який. Св. Л. 262.
Дичина́, ни́, ж. Дичь. Не ловилася, бач, мені риба, та й дичини, було, не гурт то потраплю піймати.
Ди́чка, ки, ж. Дикое плодовое дерево. Каменец. у. Угор.
Дичко́, ка́, м. Дикій конь. Тут сього дичка, то було встаровину! Херс. у. Слов. Д. Эварн.
Дичо́к, чка́, м. 1) = Дичка. 2) Залетѣвшій изъ чужого пчельника и собранный въ улей рой пчелъ. 3) Дикая лошадь. О. 1862. I. 17. 4) = Вівсюг. Вх. Лем. 410.
Ди́шель, шля, м. Дышло. НВолын. у.
