Довіршо́вувати, вую, єш, сов. в. довіршува́ти, шу́ю, єш, гл. Дописывать, дописать стихи, дописать стихами.
Дові́ршування, ня, с. Выведеніе верха (стога, крыши и пр.).
Дові́ршувати, шую, єш, сов. в. доверши́ти, шу́, ши́ш, гл. Заканчивать, закончить верхъ (стога, крыши). Довіршують уже стіжок. Черн. у.
Дові́ряний, а, е. Дознанный, испытанный, несомнѣнный. Що є відьми — се довіряна річ. НВолын. у.
Довіря́ння, ня, с. Довѣріе.
Довіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. дові́рити, рю, риш, гл. 1) Довѣрять, довѣрить. К. Псал. 178. І батькові не довіряв. Котл. Ен. 2) Испытывать, испытать. Я довірив попа, який він. НВолын. у.
Довіря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. дові́ритися, рюся, ришся, гл. Довѣряться, довѣриться. І той, хто хліб мій їв, кому я довірявся, приятель щирий мій підняв п'яту на мене. К. Псал. 100.
Дові́чний, а, е. Вѣчный, которому конца не будетъ. Щастя дочасне, а злидні довічні. Ном. № 1450. Засни, серце, довічним сном! К. Досв. 50. Довішня отрута. Мет. 89.
Дові́чно, нар. = Доочне.
Дові́яти, ві́ю, єш, гл. 1) О вѣтрѣ: достигнуть, долетѣть. Туди вітер не довіє і сонечко не догріє. Мил. 182. 2) Окончить вѣять. Коли б Біг поміг довіяти сьогодні ячмінь. Харьк. у.
Довко́ла, нар. Вокругъ. Обступили ковані коні довкола. О. 1862. IV. 31.
Довми́тися, доуми́тися, млю́ся, мишся, гл. Додуматься, сообразить, смекнуть. Коли б було не довмився, що робить, то тяжкеє б лихо сталося. Лебедин. у. Він довмився, що посіяти. Черк. у. Добре ви собі довмилися. НВолын. у.
Дово́дець, дця, м. Доказатель.
Дово́дження, ня, с. Доказательство, доказываніе. Каменец. у.
Дово́дити, джу, диш, сов. в. довести́, веду́, де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. ЗОЮР. I. 11. А чи довго матір та ще й добру довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Не довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! К. ЧР. 267. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. I. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. III. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. I. 72. 6) — до кра́ю, д. кра́ю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 7) — до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до ро́зуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого́. Поставить на своемъ. Мене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. II. 80. 10) — сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.
Дово́дитися, джуся, дишся, сов. в. довести́ся, ду́ся, дешся, гл. 1) Приходиться, придтися, случаться, случиться, выпадать на долю (безлично). На довгім віку усього доведеться. Ном. № 9893. Не довелось свині на небо дивиться. Ном. № 5329. Так нам довелося. НВолын. у. Чує, чує материне серце, яка доля доні доведеться. К. Досв. 121. Чаруй, чаруй, дівчинонько, коли довелося, — уже твоє біле личко з моїм понялося. Мет. 12. Доведеться ледачому всю правду сказати. Чуб. V. 28. 2) Слѣдовать (къ полученію). Заплатив два рублі, а ще доводиться йому шість. 3) Доставаться, достаться. А їй довелась запаска гарна. Сама, дівко, не вгадала, кому доведешся. Грин. III. 212. Чуб. I. 246. 4) Приходиться, придтися, стоить. Бідна козацька голово! Оттак то завсегда доводиться нам та честь та слава! Збоку дивляться люде, дивуються, що блищить, сияє, а в серце ніхто не загляне. К. ЧР. 312. 5) Только несов. в. Приходиться (какимъ либо родственни-
