Завда́ванка, ки, ж. Согрѣтое молоко съ примѣсью сметаны. Каменец. у.
Завдава́ти, даю́, єш, сов. в. завда́ти, да́м, даси́, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. I. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сина у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744. 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. II. 34. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу гнати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860—3862. Завдавши чосу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. М. Пр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74. 7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій пішла додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221. 8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. I. 55.
Завда́леки, нар. = Завдальшки.
Завда́льшки, нар. Разстояніемъ. Так завдальшки, як до тії греблі, сиділи в очеретах дикі качки. Черк. у. Завдальшки як до того сухоставу од'їхали чумаки од села. Черк. у.
Завда́ння, ня, с. Задача; урокъ. Башт. 22.
Завда́рім, нар. Задаромъ, за безцѣнокъ. Татарин, братіку, татарин, продав сестрицю завдарім, та взяв завдатку калину. Нп.
Завда́ти. См. Завдавати.
Завда́ток, тку, м. Задатокъ. Добре слово стоїть за завдаток. Ном. № 10674. Я трохи дам завдатку, а там зароблю в кого майструючи та й оплачусь. Г. Барв. 186.
Завда́ча, чі, ж. Задатокъ. Я вже взяла три карбованці на завдачу. Полт. г. Слов. Д. Эварн.
Завдо́вж, Завдо́вжки, нар. Длиною, въ длину. Роги по аршину завдовжки, коли не більш. Стор. I. 41.
Завдові́ти, ві́ю, єш, гл. Овдовѣть. Малою заміж пішла, та ще й молодою завдовіла. Мил. 91. Чом ви, цвіти, рано забіліли, я молода завдовіла. Чуб. V. 806.
Завдру́ге, нар. = Вдруге. А він його завдруге як заціде у вухо! Херс. у. Слов. Д. Эварн.
Завдяки́, нар. Благодаря. Завдяки доброму чоловікові, що порятував мене шматком хліба, я, поснідавши, спромігся переваги-ваги додому доплентатись, а то пак нездужав уже і ступіня ступити.
Завдяча́ти, ча́ю, єш, гл. Благодарить, приносить благодарность.
Завдя́чений, а, е. Благодарный. Завдячений поетові, що він квітками душі своєї уквітчав його щастя,… просив його до себе. К. ХП. 23.
Заве́дений, а, е. 1) Принятый, установленный. 2) Явленный. Він казав, що наш контракт незаконний, бо не заведений у нотаруса. Павлогр. у.
Заведе́ння, ня, с. Обычай, обыкновеніе. У них таке вже заведення, що всі брати, хоть вони й жонаті, живуть і роблять укупі. У нас таке заведення, що жінки не молотять.
Заве́дено, нар. Разумѣется, конечно. Борз. у.
Заведе́нція, ції, ж. = Заведення. Ич, думаю, яка в їх заведенція! Треба й собі, щоб не подумали, що я мужик, дак нічого
