Зава́лювати, люю, єш, сов. в. завали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Заваливать, завалить. Сніг завалить по степу усі шляхи, ні вийти, ні виїхати. Греб. 404. 2) Обрушивать, обрушить. Прийшла додому, піч завалила. Нп. 3) Переносно — закатывать, закатить. Він як завалив! Онъ какъ закатилъ (о ѣздѣ). Йому як завалили, то мабуть сот кілька. Завали́в пи́ти. Запилъ.
Зава́люватися, лююся, єшся, сов. в. завали́тися, лю́ся, лишся, гл. 1) Обваливаться, обвалиться, обрушиваться, обрушиться, заваливаться, завалиться. Була завалилася стеля, трохи людей не побила. 2) Заваливаться, завалиться, забираться, забраться. Було завалиться на піч.
Заваля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Завалять. 2) Запачкать.
Заваля́тися, ля́юся, єшся, гл. 1) Заваляться. Десь завалялось у коморі. 2) Запачкаться.
Заваля́щий, а, е. Завалявшійся, плохой, мало пригодный.
Зава́р, ру, м. = Заварювання 2. Кв. II. 289.
Завари́ти. См. Заварювати.
За́варка, ки, ж. Кушанье, сваренное изъ молочной сыворотки и сыра или вурди́. Вх. Зн. 18.
Заварува́ти, ру́ю, єш, гл. Обезпечить, упрочить; сохранить. Заваруй нас, Христе пане! Гол. II. 95.
Зава́рювання, ня, с. 1) Завариваніе. 2) Лѣченіе сухими банками при боляхъ живота.
Зава́рювати, рюю, єш, сов. в. завари́ти, рю́, риш, гл. 1) Заваривать, заварить. Варвара заварить, а Сава засолить. Ном. № 507. 2) Печь, запечь (о боли). Що це, сестро, да й за пиво, коло серця заварило. Чуб. V. 432. 3) — со́няшниці. Ставить, поставить сухія банки при боляхъ живота. Вона й язичок підняти, і соняшниці заварити, ось така то вона. Кв. Драм. 57).
Зава́тра, ри, ж. У гуцульскихъ пастуховъ въ полони́нах: родъ шалаша среди за́городи, въ которой ночуютъ животныя: съ покатой крышей изъ луба и открытыми боками, чтобы спящій тамъ пастухъ могъ всегда видѣть животныхъ. Шух. I. 185, 188.
Завбі́льшки, нар. Величиною. Камінь такий завбільшки, як де є хата велика. Рудч. Ск. I. 105. Так мабудь з теля завбільшки буде. Харьк.
Завбо́жіти, жію, єш, гл. Обѣднѣть. Лебед. у. Камен. у. Він тим не забагатіє, а ми не завбожієм. Камен. у.
Завважи́ти, жа́ю, єш, сов. в. завва́жити, жу, жиш, гл. Замѣчать, замѣтить, подмѣчать, подмѣтить, усмотрѣть, соображать, сообразить. І пішов собі, наче він не завважив і не чув слова її благащого. МВ. II. 117. Я вже завважив мирового, який він. НВол. у. Їдь-но, а там далі завважимо, куди нам повертати. НВол. у. Уже й сих слів Христових досить, щоб завважити, як противні слова п. Аскоченскаго науці християнській. Костом. (О. 1862. VI. 10). 2) Дѣлать, сдѣлать замѣчаніе кому.
Заввиш, завви́шки, нар. Вышиною. Кров із ями свистала вгору заввишки з чоловіка. ЗОЮР. I. 302. Де хата стояла, — кропива та бур'ян заввишки з мене поросло. Г. Барв. 176. Ум. Завви́шечки.
Завво́лити, лю, лиш, гл. Пожелать, захотѣть. Як завволите, сестро Меланіє, — одказала Катря. МВ. II. 199.
Завга́рити, рю, риш, гл. — кому́. Затруднить кого; задержать кого. Ще й не вечір, а вже шпарування тілько побілити… О, це їй не завгарить! Поти сонце сяде, вона і побіле. Мир. Пов. II. 80.
Завге́ть, нар. Исключая, кромѣ. Хар.
Завгли́б и Завгли́бки, нар. = Завглибшки. Кінь як стрибне, — так усіма чотирма ногами по копцю й вибив, у коліно завглибки. Драг. 253.
Завгли́бшки, нар. Глубиною. В цій кручі завглибшки буде сажнів півтора. Черк. у.
Завго́дно, нар. Угодно. Ізвертається і чоловікомъ, і свинею, і кішкою, і чим завгодно. Рудч. Ск. II. 176.
Завгодя́, нар. Заблаговременно, заранѣе. Треба завгодя лагодитись з своїм добром у город на ярмарок. О. 1861. IX. 176. Збіралися завгодя, завгодя скуповувались, пекли, варили. Мир. Пов. II. 56.
Завгоро́дній, я, є. Находящійся за огородомъ. Аф.
Завго́рити. См. Завгорювати.
Завго́рювати, рюю, єш, сов. в. Завго́рити, рю, риш, гл. 1) Причинять, причинить горе, непріятность. Та хоч бий себе, хоч ріж, — сим нікому не завгориш. Харьк. 2) Переносн. запрещать, запретить. Нехай брешуть: людім не завгориш. Харьк.
Завгру́бшки, нар. Толщиною. Намисто було завгрубшки як моє. Харьк.
