Забу́ток, тку, м. 1) Остатокъ, памятникъ. Забуток старовини. О. 1862. X. 1. 2) Забвеніе. Павлогр. у.
Забуття́, тя́, с. 1) Забвеніе. Продаємо чортяці тіло й душу за нещасливу забуття хвилину. К. ЦН. 217. 2) Забытье. Усе кругом спало, мов зачароване, в тихім забутті теплої ночі. Мир. ХРВ. 19.
Забухи́кати, каю, єш, гл. Закашлять глухо и сильно.
Забуча́віти, вію, єш, гл. Затвердѣть (о почвѣ).
Забуя́ти, я́ю, єш, гл. Роскошно разростись, вырости; во множествѣ появиться. Як поле в них буяє бодяками, так забуяли серед Царяграда невольницькі базарі козаками. К. МБ. XI. 52. Густо забуяв наш нарід на руїні. К. Дз. 16.
Зава́бити, люю, єш. См. Заваблювати.
Зава́блювати, люю, єш, сов. в. зава́бити, блю, биш, гл. Приманивать, приманить.
Зава́га, ги, ж. Отягощеніе; помѣха. Ось підписуйте лишень! — каже писарь старшині. — Зібралось ціх бамаг скільки! Хоч би швидче здихаться ції заваги, — їх стільки не бувало. Лохв. у. Слов. Д. Эварн.
Завагітні́ти, ні́ю, єш, гл. Забеременѣть. От вона вже як завагітніла, що от-от родини будуть… Рудч. Ск. II. 90.
Завагоні́ти, ні́ю, єш, гл. = Завагітніти. А та чи зляглась, чи не зляглась з ужакою, вже й завагоніла. ЗОЮР. II. 33. От як його жінка завагоніла, так теща і каже йому: привези ж її до мене рожать. ЗОЮР. II. 38.
Заваготі́ти, ті́ю, єш, гл. = Завагітніти. Мнж. 37, 25.
Зава́да, ди, ж. Препятствіе, помѣха, затрудненіе. То завада є йому, що воно не зійшло. Камен. у. Бу́ти на зава́ді. Служить помѣхою, мѣшать. Йому й муха на заваді. Ном. № 2890. Поганому животові й пироги на заваді. Посл. Ста́ти на зава́ді. Помѣшать.
Заваджа́ти, джа́ю, єш, гл. = I Заважати.
Зава́дити. См. I Заважати.
I. Заважа́ти, жа́ю, єш, сов. в. Зава́дити, джу, диш, гл. 1) Препятствовать, мѣшать, помѣшать, быть помѣхой. Сей хміль мені не буде заважати, а буде моєму серцю смілости додавати. Макс. 1849, 85. Ет, геть звідце, не заважай, нема часу з тобою ту балакати! Камен. у. 2) Подѣйствовать дурно (на желудокъ). Поганому животові і пироги завадять. Ном. № 7159. Зава́дило. Затошнило. Мені з самого ранку завадило. Аф. 406.
II. Заважа́ти, жа́ю, єш, гл. = Заважувати. А в кишені три шеляги, та й ті заважають. Грин. III. 652. Бачця, нічого не заважають слова, а Леся, да й сама Череваниха, насилу змогли дивитись без сліз на ту нещасливу невісту. К. ЧР. 221.
Зава́жити. См. Заважувати.
Зава́жни́й, а́, е́. Вѣскій, тяжелый, тяжеловѣсный. Левч. 165. Продажне — заважне. Ном. № 10523.
Заважні́ти, ні́ю, єш, гл. = Завагітніти. Жінка в його давно вже заважніла. Рудч. Ск. II. 114.
Зава́жувати, жую, єш, сов. в. зава́жити, жу, жиш. 1) Вѣсить, имѣть вѣсъ. Скільки пудів вона заважить? Ком. II. 72. 2) Имѣть значеніе, быть важнымъ. Тут початок діла більше заважить, аніж великі гроші. К. (О. 1862. III. 23). А що? Багато твій заважив розум? К. ЦН. 296.
Зава́жуватий, а, е. Неповоротливый. Мнж. 180.
Зава́ла, ли, ж. 1) Завалъ, набросанная масса чего, загроможденіе. У хаті така завала, що нема де сісти. НВол. у. 2) Заносы снѣжные. Завала снігу велика. НВол. у. Лелет у зимі як кричит — то на завалу. Вх. Лем. 414. 3) Грозовая туча; буря. Від запад-сонця прийшла завала. Вх. Зн. 18.
Зава́лий, а, е. Неповоротливый, увалень. Мнж. 180.
Зава́листий, а, е. Многоснѣжный (о зимѣ). Завалиста зіма. НВол. у.
Зава́листо, нар. Большіе сугробы снѣга, глубокій снѣгъ. Як у долині, то завалисто, а полем ні. НВол. у. Снігу не дуже завалисто. Черк. у.
Завали́ти. См. Завалювати.
Завалува́ти, лу́ю, єш, гл. Сильно залаять (о многихъ собакахъ). Загавкають собаки, завалують на вовка.
Зава́льковий, а, е. = Завалистий.
Завалькува́ти, ку́ю, єш, гл. Замазать глиной стѣну.
Зава́лькуватий, а, е. Лѣнивый? неповоротливый? Потім як роздивилась ближче, дак і завалькуватий, і лемехуватий (дід). Г. Барв. 498.
Завальни́й, а́, е́. = Завалистий. Завальна зіма. НВол. у.
Зава́лювання, ня, с. Обваливаніе.
