зарыжѣть. Жито заполовіло — жнива надходять.
Заполони́ти, ню́, ниш, гл. Плѣнить, взять въ плѣнъ. Душу мою заполониш. Млак. 8. Думка, як би заполонити Четвертинського. Стор. МПр. 71.
Заполоска́ти, щу́, щеш, гл. 1) О парусахъ: обвиснуть, опасть. Вітер стих, то й паруси заполоскали. Херс. г. 2) См. Заполіскувати.
Заполо́ти, лю́, леш, гл. 1) Заполоть. 2) Заработать половши.
Заполо́ха, хи, ж. Пугало. Ей городе, городе Сороко! ще ти моїм козакам не заполоха. Мет. 393.
За́полоч, чі, ж. 1) Цвѣтныя бумажныя нитки, употребляемыя для вышиванья. Чуб. VII. 427, 415. Ходила Катря у Любчики, ніби то заполочі позичати червоної. МВ. II. 102. Шила-пошила три шириночки… третю пошила та заполоччу. Чуб. III. 397. 2) Раст. = Чаполоч. ЗЮЗО. I. 125.
Заполочни́й, а́, е́. Изъ цвѣтныхъ бумажныхъ нитокъ; вышитый цвѣтными бумажными нитками. Тепер шийте заполочний стовпчик. Це більова лиштва, а це заполочна. Черниг. у.
Запомага́ння, ня, с. Помощь, вспомоществованіе. К. МБ. XI. 153.
Запомага́ти, га́ю, єш, сов. в. запомогти́, можу́, жеш, гл. Помогать, помочь, поддерживать, поддержать, давать, дать помощь. Я запоміг їх худобою, землею. НВолын. у. Запомагав зубожене козацтво. К. ЦН. 173. Вони мене не запоможуть. Ном. №.
Запомага́ч, ча́, м. Дающій вспомоществованіе, помогающій.
Запоми́йнити, ню, ниш, гл. Наполнить помоями, занять для помой, испачкать помоями. Запомийнив чавун: узяв та помий налив. Константиногр. у.
Запо́мин, ну, м. Забвеніе. Усе запомином і нетямом окрилось. К. МБ. II. 130. В запо́мин пусти́ти. Забыть. К. Дз. 154.
Запомина́ти, на́ю, єш, сов. в. запо́мнити, ню, ниш, гл. Забывать, забыть. Тепер иншого буду кохати, о тобі завше запоминати. Чуб. V. 386. Хоч лучиться печаль на єдну годину, запомнить і милу родину. Ном. № 2232.
Запомо́га, ги, ж. Вспомоществованіе, помощь. Запомога моя в Бозі: правих серцем Він спасає. К. Псал. 13.
Запомогти́. См. Запомагати.
Запомогти́ся, жу́ся, жешся, гл. 1) Помочь себѣ. Він тим не запоможеться. НВолын. у. 2) Разбогатѣть, разжиться. Запомігся дуже N: має теперка з тисячу карбованців. Каменец. у.
Запо́на, ни, ж. 1) Пологъ, занавѣска. На вікнах… запони. Мир. Пов. II. 56. Чорною запоною застилає очі. Мир. Пов. I. 120. 2) Застежка. Срібнії запони. Лукаш. 46. 3) Препятствіе, помѣха. Каменец. у. Ум. Запо́нка. Одчини! — Не одчиняє. Він як суне двері ногою… У хату, — аж він там за запонкою. ЗОЮР. I. 160.
Запопада́ти, да́ю, єш, сов. в. запопа́сти, паду́, де́ш, гл. 1) Ловить, поймать, захватывать, захватить, схватить. Де ж це він коняку запопав? Мнж. 131. Хоче, бач, Марко запопасти його і дати йому доброго прочухана. Стор. МПр. 169. Як би запопасти її так, щоб вона вже не вирвалась з його лапок. Мир. Пов. I. 165. 2) Попадать, попасть. Пішли, куди хто запопав. Котл. Ен. I. 15.
Запопа́дливий и запопа́дний, а, е. Ревностный, трудолюбивый, старательный. Гаврило чоловік запопадний: знайшов собі притулок у пані на економії та й розбагатів. Черк. у.
Запопа́сти. См. Запопадати.
Запо́ра, ри, ж. Запоръ.
Запо́рати, раю, єш, гл. 1) Закончить работу; убрать. Гм! що робив! біля скотини порався, грубу запорав. Лебед. у. Піч файно запорайте. Вх. Зн. 20. 2) Забороновать послѣ посѣва; вообще: обработать и засѣять поле. Уже засіяв, тра запорати. НВолын. у. Харченкови десятини були вже запорані. Г. Барв. 347. Скільки ви запорали поля торік? — Вісім десятин толоки та вісім на зяб на овес. Г. Барв. 306. 3) Загрязнить. Запорав двері, що гидко й глянути. Зміев. у.
Запо́ратися, раюся, єшся, гл. Засуетиться, захлопотаться. Запоралася коло печі, що й не вгледіла, як собака м'ясо вхопила.
Запорва́ти, ву́, ве́ш, гл. Захватить. Ховай, невісточко, в свою скриню, що запорвеш. Левиц. КС. 72.
Запоро́жець, жця, м. 1) Запорожецъ, козакъ запорожской Сѣчи. 2) На свадебномъ пиршествѣ, во время раздачи коровая, запоро́жцями называются посѣтители, стоящіе за порогомъ хаты. На самім останку дають коровай на запорожця… А як нема запорожців, то староста виходить за поріг і бере той коровай, кото-
