каться въ грязи. Збабрався в болоті. Вх. Лем. 417.
Зба́бчений, а, е. Сморщенный. Горох збабчений. Вх. Лем. 417.
Зба́ва, ви, ж. Порча. Ум. Зба́вка.
Збави́тель, ля, м. Спаситель. Перестань тужити, зачни благати Збавителя. Чуб. V. 119.
Зба́вити, ся. См. Збавляти, ся.
Збавле́ння, ня, с. 1) Лишеніе. 2) Избавленіе. Трудиться до крівавого поту за збавлення своїх безмірних гріхів. Стор. МПр. 166.
Збавля́ти, ля́ю, єш, сов. в. зба́вити, влю, виш, гл. 1) Лишать, лишить. Нехай тебе, чужий батько, синочку, не лає, щастя твого козацького навік не збавляє. Макс. (1849), 7. — ві́ку, життя́. Лишить жизни, погубить. Чому мені злої долі, чом віку не збавиш? Шевч. 95. Ой чи вдариш, чи не вдариш, тілько мені життя збавиш. Чуб. V. 130. 2) Губить, погубить. Ой лежить же п'яний сотник Харко та тепер його збавляйте. Мет. 527. Нехай буду один погибати, козацького війська не збавляти. АД. I. 186. 3) Портить, испортить, искалѣчить; подорвать. Збавив же ти кобилу сиву. Грин. III. 652. Боюсь… щоб ти мене не зрадила, моєї русої кісочки не збавила. Мил. 84. Нащо ти нам чорта ізбавив? Щоб зараз його вилічив! Рудч. Ск. I. 56. Силу втратила, здоров'я збавила. Мир. ХРВ. 35. 4) Истрачивать, истратить попусту. Матінка кричить, а батенько ще гірше: „щоби-сь не ходив до дівчини більше. Нащо ж тобі, синку, ніченьки збавляти? Коли її любиш, то позволяю ті взяти“. Грин. III. 258. 5) Избавлять, избавить. Не чисть мене до живого, то збавлю тебе од всього злого. Ном. № 282.
Збавля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. зба́витися, влюся, вишся, гл. Уменьшаться, уменьшиться, убавляться, убавиться. Нещасливість світа — збавилося літа, прийшла зіма, то й хліба нема. Ном. № 10179.
Збагати́ти, чу́, ти́ш, гл. Обогатить. На землю глянеш — і напоїш, і збагатиш її даремно. К. Псал. 144.
Збагати́тися, чу́ся, ти́шся, гл. Обогатиться. Як розжився, збагатився, — ніхто не зазнає. К. Досв. 170. Черевань був тяжко грошовитий… пан із козацтва, що збагатилось за десятолітню війну з козаками. К. ЧР. 4.
Збагаті́ти, тію, єш, гл. Разбогатѣть. К. Досв. 170. З того часу цареве царство побільшало і збагатіло. Стор. I. 84.
Збагнітува́ти, ту́ю, єш, гл. Втоптать въ грязь; испортить; обезчестить. Збагнітував мою велику славу, ізняв з мене вінець мій осіянний. К. Іов. 41. Нащо я його надіну, щоб збагнітувати одразу? Ну що ж з того, що ми збагнітуємо чоловіка? Ну, завдамо його в Сібір, ну, збагнітуємо його, а потім плати за його подушне, а жінка, діти… Лебед. у.
Збагну́ти, ну́, не́ш, гл. Постичь, проникнуть, догадаться, вспомнить. Господньої сили ніхто не збагне. НВолын. у. Не можна всього того жадним розумом збагнути. ЗОЮР. I. 311. Щем нікого не любила — люде вже збагнули. Гол. II. 820. Цих казок так багацько є, що їй Богу, їх і не збагнеш усіх. Рудч. Ск. I. 130.
Збайду́жіти, жію, єш, гл. Сдѣлаться равнодушнымъ. Климкович. (Желех.).
Збала́катися, каюся, єшся, гл. Разговориться о чемъ-либо, коснуться въ разговорѣ чего-либо. Збалакалися про попів. Константиногр. у.
Збаламу́тити, му́чу, тиш, гл. 1) Возмутить. 2) Смутить. Тоді жінку збаламутять, що й не подивиться. Чуб. V. 1066.
Збан, ну, м. = Дзбан. Ішов красний пан, ніс води збан. Чуб. I. 68. 2) Родъ узора въ вышивкѣ. Чуб. VII. 415.
Збандірува́ти, ру́ю, єш, гл. Разгромить? Пушками збандірували турчина. О. 1862. II. 62.
Зба́нка, ки, ж. = Збан.
Збанкру́титися, кру́чуся, тишся и збанкрутува́ти, ту́ю, єш, гл. Обанкрутиться. Желех. У Кованька згорів свічний завод, і він трохи не збанкрутився. Левиц. Пов. 332.
Зба́нок, нку, м. 1) = Збан. Коби мені зранку горілочки в збанку. Гол. I. 387. 2) Перекладина въ ткацкомъ станкѣ, на которую ткачъ упирается грудью. Харьк. у. Мнж. 180 3) Раст. Nuphar luteum Smith. ЗЮЗО. I. 129. Ум. Зба́ночок.
Зба́ночок, чку, м. 1) Ум. отъ зба́нок. Грин. III. 530. 2) мн. Раст. Nymphaea alba. Вх. Пч. I. 11.
Збанту́рити, рю, риш, гл. = Збаламутити. Збантурити воду. Харьк. у.
Збанува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Затосковать. Мовлять мені добрі люде, що я схорувала, а я тако й за миленьким дуже збанувала. Гол. II. 773. — на о́чі. Ослѣп-
