та й не живе з чоловіком, бо він ню бив, чи мара їх знає. Каменец. у.
Зрахува́ти, ху́ю, єш, гл. 1) Сосчитать. Наїхали купці з Варшави, того коника сторгували, ще за його гроші зрахували. Чуб. V. 782. 2) Разсчитать, сообразить. Зміркували, зрахували, що з козака буде. К. Досв. 163. Твоє зраховане премудре слово. К. ЦН. 205.
Зреєструва́ти, ру́ю, єш, гл. Сдѣлать реестръ чему.
Зрека́тися, ка́юся, єшся, сов. в. зректи́ся, чу́ся, че́шся, гл. — чого́. Отрекаться, отречься отъ; отказываться, отказаться отъ. Невинности моєї не зречуся. К. Іов. 57.
Зре́титися, чуся, тишся, гл. = Зратитися. Попереду жили нічого, а далі зретилися, зретилися, що-дня сварка та колотня, та й розійшлися. Каменец. у. Ге-ге! уже ся зретили, то шкода і вмовляти. Каменец. у.
Зречи́, чу́, че́ш, гл. Сказать. Желех.
Зречи́ся, чу́ся, че́шся, гл. = Зректися. Желех.
Зрешілий, а, е. Трухлый. Дерево зрешіле. Вх. Лем. 421.
Зреші́ти, ші́ю, єш, гл. Сдѣлаться трухлымъ. Вх. Лем. 421.
Зрива́ння, ня, с. Срываніе.
Зрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зірва́ти, рву́, веш, гл. 1) Срывать, сорвать. К. Досв. 57. Рудч. Ск. II. 60. Квітку зірвала, за голову клала. Чуб. III. 303. 2) — бунт. Поднять бунтъ, возмущеніе. Звели нам під москалів тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. Макс. (1849). 76. 3) Зірва́ти бики́. Выпречь быковъ изъ ярма. Вх. Зн. 22. 4) — спи́ну, ми́шки. Лѣченіе поясницы посредствомъ оттягиванія руками кожи отъ спины. Миргор. у. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн. 5) Зі́рвана доро́га. Дорога съ замерзшею на ней грязью, изрѣзанною раньше колесами. НВолын. у.
Зрива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зірва́тися, рву́ся, вешся, гл. 1) Срываться, сорваться. Ой як тая черешенька сама не зірветься, так до мене дівчинонька сама не пришлеться. Чуб. 2) Вскакивать, вскочить, быстро подняться. Зривається ніби куди бігти. МВ. II. 54. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. МВ. (О. 1862. III. 48). Встав, зірвався, пішов з шумом. Гол. I. 37. Зірва́тися на но́ги. Вскочить. Св. Л. 106. 3) Трогаться, тронуться съ мѣста, двинуться. Раз март апріля звав у гості до себе. Апріль зорвався їхать возом. Драг. 16. Мати було як зірветься хоч на один день куди… Г. Барв. 62. Пішла заміж та не так, пішла раз — не гаразд, не зірвуся другий раз. Грин. III. 357. 4) Подниматься, подняться (о бурѣ и пр.) Зірвалася шуря-буря. Нп.
Зри́вки, вок, ж. мн. Деревья съ полуснятыми плодами. Ще нарвала ягід (вишень) на зривках — де-не-де зосталось, — поки ту ягідку піймаєш. Новомоск. у. (Залюбовск.).
Зрина́ти, на́ю, єш, сов. в. зо(і)рну́ти, рну́, не́ш и зри́нути, ну, неш, гл. 1) Выплывать, выплыть на поверхность воды, вынырять, вынырнуть. Уже ж сьому синьому каменю на верх не зринать, а павиному піру на дно не тонуть. Чуб. V. 607. Утоплений сам зринув. Харьк. у. 2) сов. в. Спрыснуть, сорваться, выскользнуть. Накинути відьму тим очкуром, — допіру не втече вона… з очкура не зрине. Драг. 73. Колесо зірнуло. Кінь з недоуздка зірнув. Харьк. г.
Зри́нутися, нуся, нешся, гл. Хлынуть. Зринулася водиця з Дунаю, з Дунаю тихого, бережку крутого. Мет. 294.
Зриштува́ти, ту́ю, єш, гл. Соорудить. От, зриштували байдаки. Рудч. Ск. II. 28.
Зрі́вка, ки, ж. = Здрінка. Вх. Уг.
Зрі́вна, нар. Ровно? Поровну? Зрівна, дружбоньку, зрівна, край коровай здрібна. Гол. IV. 329.
Зрівнова́жити, жу, жиш, гл. Уравновѣсить. К. ЦН. 185.
Зрівня́ти, ня́ю, єш, гл. Сравнять. Зрівняв землю, покрив дерном. Шевч. 204. І з землею зрівняють тебе. Єв. Л. XIX. 44. Смерть усіх зрівняє. Харьк.
Зрівня́тися, ня́юся, єшся, гл. 1) Сравниться, сравняться. Турчин у воду покотивсь, вода зрівнялась. Мл. л. сб. 87. 2) Поровняться. Скоро зрівнявсь із ними, зараз поздоровкавсь із тим братом Якимом. Рудч. Ск. I. 206.
Зрі́дка, нар. Рѣдко, не часто, не густо. Ох і гаю мій, гаю, розсаджений зрідка. Чуб. V. 647.
Зрі́дно, нар. Урожайно. Дай тобі, Боже, щоб у полі зрідно, щоб у полі зрідно, а у дворі плідно. Чуб. III. 365.
Зрі́зати. См. Зрізувати.
Зрі́зна, нар. Отдѣльно.
