оплакать зраду. Котл. Ен. I. 35. Співав він, що любив колись щиро та вірно, а йому зрада сталась несподівано. МВ. II. 113. Ум. Зра́дка, зра́донька, зра́дочка. О. 1862. IV. 30.
Зраде́цький, а, е. Измѣнническій. Зрадецькі речі супротив пана. Хата. 153.
Зраджа́ти, джа́ю, єш и зра́джувати, джую, єш, сов. в. зра́дити, джу, диш, гл. МВ. II. 62. Красні лиця часто зраджають. Гол. I. 362. Часто ходив, вірно любив, з нею женихався, вона ж мене ізрадила, — я й не сподівався. Мет. 86. Ой Палію, Палію Семене, чи не зрадиш ти мене? Макс. (1834), 98.
Зрадзі́лля, ля, с. Раст. Agrimonia Eupatorium. Шух. I. 21.
Зра́дити. См. Зраджати.
Зра́дитися, джуся, дишся, гл. 1) Посовѣтовавшись, рѣшить. Зрадились, щоб піти до попа. О. 1862. VI. 59. 2) Измѣнить себѣ. Слово встрѣчено только въ „Ужинку“ Гатцука (стр. 350. Ном. № 8772): Хоч кохання не зрадиться, та череві (?) завадиться.
Зраді́лий, а, е. Обрадовавшійся. Боже, гарно!… токоче її зраділе серце. Мир. Пов. II. 84.
Зраді́ти, ді́ю, єш, гл. Обрадоваться. Єв. Мр. XIV. 11. „Вже козак твій назад іде“. А козачка тому зраділа. Чуб. V. 1171. Пані зраділа. МВ. II. 40. Як вгляділо я вас, так аж зраділо. Гліб. 1.
Зраді́тися, ді́юся, єшся, гл. = Зрадіти. Той чоловік зрадівся. ХС. IV. 16.
Зрадли́вий, а, е. Измѣнчивый, склонный къ измѣнамъ. Моє серце зрадливеє звичаю не знає. Мл. л. сб. 312. Ой хортуно зрадливая, що ж ти виробляєш? Дала серцю зазнатися, з милим розлучаєш. Чуб. V. 418.
Зрадли́вість, вости, ж. Вѣроломность, предательство. К. Кр. 17.
Зрадли́во, нар. По-измѣннически. Мессап, забігши збоку, зрадливо, зо всього наскоку, пустив в Енея камінцем. Котл. Ен. VI. 76.
Зра́дний, а, е и зра́дній, я, є. = Зрадливий. Гей-гей! не надь, рибалко молоденький, на зрадний гак ні щуки, ні лина. Г. Арт. (О. 1861, III. 109). Зрадня ваша рада. О. 1861. IV. 31.
Зра́дник, ка, м. Измѣнникъ, предатель. Чуб. V. 57. Вибрав Юду Іскариоцького, що стався зрадником. Єв. Л. VI. 16.
Зра́дниця, ці, ж. Измѣнница, предательница. Ой ти, дівице, моя зраднице, зрадила мене молодого. Чуб. V. 410.
Зра́дній. См. Зрадний.
Зрадні́ти, ні́ю, єш, гл. = Зрадіти. Небозі сонечко мріється, — воно ж зрадніло, та й справді гріється. Ном. № 6402.
Зра́док, дка, м. = Зрадник. Плини, плини, майстрова, від кладки до кладки, щоби знала й пам'ятала, які шевці зрадки. Чуб. V. 1086.
Зра́дувати, дую, єш, гл. Обрадовать.
Зра́дуватися, дуюся, єшся, гл. Обрадоваться. Та зрадується, звеселиться Марусина матінка. Мет. 146.
Зраз, зу, м. 1) Черенокъ для прививки къ дереву. Желех. 2) Образецъ; колодка (у сапожниковъ). Желех. Вх. Зн. 22.
Зра́зи, зраз, ж. мн. Кушанье изъ говядины: родъ свернутаго битка съ начинкой.
Зразко́вий, а, е. Образцовый. Желех.
Зразо́вий, а, е. Къ зразам относящійся. (Понесли) зразову до ріжків печінку. Котл. Ен. II. 9.
Зразо́к, зка, м. 1) Образецъ, образчикъ, примѣръ. Перекривля… дочку й жінку, затягаючи жалібним голосом на зразок жіночого голосіння. Левиц. I. 208. Похвалює Чіпку, другим на зразок ставить. Мир. ХРВ. 291. Мнж. 181. 2) Узоръ. А ну лишень зразок зніму з мережки. Лебед. у. Покажіть, будьте ласкаві, ваші шитки, зразки. Мені треба сорочку вимережити і лиштвою пошити. Г. Барв. 216. 3) Выкройка.
Зра́зу, нар. Сразу, вдругъ; съ самаго начала. Захоч — і вродиться все зразу. Котл. Ен. VI. 85. Ми тільки що наткнулись, він так таки зразу і почав лаятись. Новомоск. у.
Зра́лити, лю, лиш, гл. Вспахать ра́лом.
Зра́на, нар. Поутру, съ утра. По закутках зрана до вечора стоять діди. Левиц. I. 42.
Зра́нити, ню, ниш, гл. Изранить.
Зра́нку, зра́ння, нар. = Зрана. Приходили люди зранку. Рудч. Ск. II. 168. Орав же я зрання до полудня, доки не прийшла на серденьку туга. Чуб. V. 157.
Зра́титися, чуся, тишся, гл. 1) О волахъ, когда они, будучи въ ярмѣ, тянутся въ противоположныя стороны: расходиться. Зратилися воли. Каменец. у. 2) Поссориться, разойтись. От зратилася
