що й сам світ не помістив би писаних книг. Єв. І. XXI. 25.
Зосла́ти, шлю́, шлеш, гл. = Зіслати.
Зосмі́лити. См. Зосмілювати.
Зосмі́литися, люся, лишся, гл. Осмѣлиться, ободриться. Іосиф, зосмілившись, увійшов до Пилата. Єв. Мр. XV. 43. Я раз ізнов зосмілився матері натякнути. Г. Барв. 201.
Зосмі́лювати, люю, єш, сов. в. зосмі́лити, лю, лиш, гл. Ободрять, ободрить. — Кажи мені всю правду, Опанасе, — зосмілювала його майорша. Г. Барв. 334.
Зостава́ти(ся), таю́(ся), є́ш(ся), сов. в. зоста́ти(ся), ну(ся), неш(ся), гл. = Зіставати(ся), зістати(ся). То був волом, а то не хочеш зостатися конем. Ном. № 1865. — кого́. Отставать, отстать отъ кого. Іди та не гайсь, щоб нас не зоставсь. Мнж. 129.
Зоста́вити. См. Зоставляти.
Зоставля́ти, ля́ю, єш, сов. в. зоста́вити, влю, виш, гл. = Зіставляти, зіставити. Ляха-Бутурлака не рубайте, между військом для порядку за яризу військового зоставляйте. АД. I. 215.
Зостанови́ти, влю́, виш, гл. = Зоставити. Його сонного будили, не збудили, там його в неволі й зостановили. АД. I. 127.
Зоста́нок, нку, м. = Останок. Мабуть ше здужав би на зостанку віку вам заграти. Гацц. Аб. 65.
Зоста́рити, рю, риш, гл. = Зістарити. Синів не женила, дочок не 'ддавала: зостарило мене, що я заробляла. Чуб. V. 927.
Зоста́рітися, ріюся, єшся, гл. Состарѣться. Шевч. 101. Як багато будеш знать, то скоро зостарієшся. Ном. № 5948. Вже старі, зостарілися. Рудч. Ск. I. 210.
Зоста́ти(ся). См. Зостава́тися(ся).
Зо́страх, ху, м. Испугъ. Мнж. 181.
Зостріва́ти, ва́ю, єш, сов. в. зострі́ти, рі́ну, неш, гл. Встрѣчать, встрѣтить. Пішла моя дівчинонька понад берегами, та зостріла рибалочок з трьома неводами. Мет. 18. Зострів мене козак молоденький, схопив з мене вінок золотенький. Чуб. III. 170.
Зостріва́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зострі́тися, рі́нуся, нешся, гл. Встрѣчаться, встрѣтиться. Да піду я селом, улицею, та зострінуся з молодою дівчиною. Чуб. V. 154.
З'острі́ти, рі́ю, єш, гл. Сдѣлаться острымъ, болѣе острымъ. Зима з'острі́ла. Зима сдѣлалась болѣе холодной. Вх. Лем. 420.
Зотлілий, а, е. Истлѣвшій.
Зотлі́ння, ня, с. Тлѣніе, истлѣніе. Моїм костям зотління я бажаю. К. Іов. 16.
Зотлі́ти, лі́ю, єш, гл. Истлѣть. Моє біле тіло під нагайкою зотліло. Гол. I. 196. Хусточка зотліла. Мл. л. сб. 277. Пішла вона (надія) на той світ в преісподню, коли ще й там знайду впокій, зотлівши. К. Іов. 38.
Зотну́ти, ну́, не́ш, гл. = Зітнути. Шевч. 382. Чуб. III. 270.
Зотну́тися, ну́ся, не́шся, гл. = Зітнутися. К. Досв. 172.
Зотрива́ти, ва́ю, єш, гл. Подождать. За ворітьми я ще довгенько зостривала. МВ. II. 105.
Зотру́хнути, ну, неш, гл. = Струхнути. Там і зотрухла. Руд. Ск. I. 141.
Зотха́ти, ха́ю, єш, сов. в. зотхну́ти, ну́, не́ш, гл. = Зітха́ти, зітхну́ти. Вийди на могилу та й зотхни тяженько. Чуб. III. 117. Зотхнув до Бога, далі занімів. Федьк. I. 29.
Зотхну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Вздохнуть. Кінь спіткнувся, тяженько зітхнувся: „Чого ти, коню, зотхаєш?“ Грин. III. 237.
Зохаби́ти, блю, биш, гл. Оставить, бросить. Вийшло дівча (жито) жати, не могло го в ручку взяти. Пішло оно до крамниці купувати рукавиці, рукавиці не купило, в полю жито зохабило. Гол. I. 339.
Зо́хматися, маюся, єшся, гл. Пожелать. Мати собі міркувала, що як пійде на розглядини, що й своє, мовляв, тягло, і велика ікона від покійної жінки дітям зосталась, то я й зохмаюсь (заміж). Г. Барв. 231. Почула, що чоловік до свата збірається, та й собі зохмалась туди ж іти.
Зохо́титися, чуся, тишся, гл. Почувствовать охоту, желаніе. Харьк. у. Зохотився до школи хлопець. Черк. у.
Зо́чити, чу, чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).
Зошмарити, рю, риш, гл. Сбросить, скинуть. Зошмар з воза сіно. Вх. Лем. 421.
Зп… = Сп…
Зрабува́ти, бу́ю, єш, гл. Ограбить. Ідуть турки на рабунки, зрабують тя молодого. Чуб. V. 1087. Зрабували той город, забрали в йому всіх коней. Опат. 25.
Зра́да, ди, ж. Измѣна, вѣроломство. Чи ти мене вірно любиш, чи на одну зраду? Мет. 43. Сестру кликнула (Дідона) на пораду, щоб горе злеє росказать, Енеєву
