147. Москаль, що кватирував у нас. Г. Барв. 425.
Квати́рька. См. Кватирка.
Квати́ря, рі, ж. = Кватира. Да й іди, мати, поскорій із хати! Да что й, мати, на ворота поглядаєш? Да чому й, мати, да кватирі не шукаєш? Грин. III. 379. Мені звелів капраль іти на кватирю. Федьк. Виглядає в кватирю, чи не йде ще мужик з поля. Федьк.
Квацюва́ти, цю́ю, єш, гл. Сильно намазывать какою-либо жидкостью, напр., краской.
Ква́цяти, цяю, єш, гл. Размазывать. Ото не їсть, а тільки квацяє.
Квач, ча́, м. 1) Мазилка для смазки колесъ дегтемъ. (Продавався) дьоготь і в ширітвасах, і в мазницях, і самі квачі. Кв. П'я́ний як квач. Пьянъ какъ стелька. Ном. № 11755. 2) О человѣкѣ переносно: безхарактерний, тряпка. Не буде з його (з пана) нічого… я одразу побачив, що квач. МВ. (О. 1861. III. 60). 3) Родъ дѣтской игры. См. Квак. КС. 1887. VI. 481. Ив. 48. Мил. 55. Ум. Ква́чик.
Ква́чик, ка, м. Ум. отъ квач. 1) Мазилочка. 2) Кисточка (для мазанія).
Ква́ша, ші, ж. 1) Вареное жидкое кисло-сладкое тѣсто. Чуб. VII. 440. Куди тобі грішному кісіль їсти, коли ти й кваші не вкусиш. Посл. 2) Переносно: плакса. Ум. Ква́шка.
Ква́шений, а, е. Кислый, скисшій. Квашене молоко на сир зсілося. Чигир. у.
Ква́шення, ня, с. Квашеніе.
Кваші́я, шії, ж. Длинная полоса кожи. Як коняка, або инша скотина здохне, її обдеруть, шкура висохне, потім її мочать, далі воголять, складають у четверо, або й більш і надавлюють на день (не більш), а потім б'ють (ріжуть) на квашії (длинныя полосы). Черноморія. Ув. Квашія́ка. Хто кому скаже брешеш, так тому од с… до потиляки вирізати на три пальці шкури квашіяки. Мнж. 124.
Ква́шка, ки, ж. Ум. отъ кваша.
Кви́знути, ну, неш, гл. Хныкать. І чого квизне? Екатериносл. г.
Квили́на, ни, ж. Плачъ, стенаніе. Ненько моя, ненько, мала-сь мя єдину, — дала-сь мене, ненько, навіки в квилину. Гол. III. 319.
Квили́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Плакать, стонать. І квилить-плаче Ярославна. Шевч. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. МВ. II. 48. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ). Вовки-сіроманці набігали, по тернах, по балках жовту кість жвакували, жалібненько квилили — проквиляли. Макс. (1849) 23. Не ясний сокіл квилить-проквиляє, як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи христіянські поклон посилає. АД. I. 95.
Квилля́, ля, с. 1) Стонъ, стенаніе, плачъ (о людяхъ). 2) Вой вѣтра.
Кви́ль, лю́, м. Стонъ, жалобный крикъ. Желех.
Кви́т, ту, м. 1) Разсчетъ, полученіе рабочими денегъ. Черк. у. 2) Квитанція, расписка въ полученіи. 3) Расписка, дающая право на полученіе чего-либо. Надів… рясу та й пішов до його (пана). Думаю: і познакомлюсь, і поговорю за квит на дрова. Бо то ж, бач, пани давали нам дрова з свого лісу. Левиц. I. 4) Запись, реестръ. Записати її в листи, щоб її були такі й сестри; записати її в квити, щоб були такі її й діти. Мет. 235.
Квито́к, тка́, м. 1) = Квит 2. 2) Билетъ на входъ. Чи зараз дають квитки на пароход? Харьк. 3) = Квит 3. Чуб. VI. 123.
Кві, меж., выражающее крикъ свиньи.
Квік, ку, м. Визгъ поросенка. Не мала баба клопоту, купила порося: порося у квік, а баба у крик. Ном. № 10058.
Кві́кало, ла, с. Визжащее существо.
Кві́кати, каю, єш, однокр. в. кві́кнути, кну, неш, гл. Визжать (о свиньяхъ). Мудрість Грицькова свиней ізлякала — хрукнули, квікнули, далі з лігва драла. Март. См. Кувікати.
Квіт, ту, м. 1) Цвѣтокъ. Зацвіла калина у лузі та пустила квіти. Макс. Діточки мої, квіти мої! пов'яли ви у зеленочку. МВ. I. 46. 2) В квіти = Квітка 4. Зав'язала голову новою хусткою, все чорною і краї в квіти. Св. Л. 76.
Кві́тень, тня, м. Апрѣль. Коли на Мартина (14 квітня) буде хороша година, то буде хороше на людей і на урожай. Ном. № 431.
Квіти́на, ни, ж. Одинъ цвѣтокъ. Ось я принесла тобі сорочечку і тую квітину з стьожок…, сьогодня моє вінчання. О. 1862. VIII. 25. Ум. Квіти́ночка. А дитиночка — як квітиночка. Грин. III. 337.
Кві́тка, ки, ж. 1) Цвѣтокъ. А без долі біле личко, — як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. Шевч. 70. Процвітає в саду квітка… О, траво
