чорт лозою. Ном. № 3422. Поснули й ви, що світом колотили. К. ПС. 7.
Колоти́тися, чу́ся, тишся, гл. 1) Мутиться. 2) Сбиваться (о маслѣ). Щось масло довго не колотиться. 3) Биться (о сердцѣ). Душа її уся порушилась, серденько колотилося. МВ. 4) Дрожать. Чи змерзла, чи з трівоги вся колотилась. Г. Барв. 168. 5) Ссориться, браниться, спорить. Як на току молотиться, то і в хаті не колотиться. Ном. № 10131.
Коло́тиця, ці, ж. = Колотвиця. Желех.
Колотівка, ки, ж. Мутовка. Вх. Зн. 27.
Колотне́ча, чі, ж. Ссора, споръ, драка, свалка. Тіки на поріг, аж там така смертенна бійка та колотнеча діється. Харьк. Смерть запанувала там, де недавно був гармідер і колотнеча. Левиц. Добра та ладу не було, а були тільки бучі, колотнеча та сваволя. Мир. ХРВ. 87.
Коло́тник, ка, м. Забіяка, сварливый.
Коло́тниця, ці, ж. Сварливая женщина, заводящая ссоры.
Колотня́, ні́, ж. = Колотнеча.
Ко́лотов, тви, ж. = Колотівка. Вх. Уг. 246.
Колото́вця, ці, ж. Раст. Galium aparine. Вх. Уг. 246.
Колоття́, тя́, с. 1) Закалываніе многихъ (преимущественно о свиньяхъ). 2) Раскалываніе.
Колоту́ха, хи, ж. 1) Сварливая женщина? Радуйся, мати, — іде невістка до хати: добрая роботуха, а ліпша колотуха. Чуб. IV. 669. 2) Ряжанка, искусственная сметана.
Колоту́ша, ші, ж. = Колотуха 2. О. 1862. VI. 98. Ум. Колоту́шка.
Колоту́шка, ки, ж. 1) Ум. отъ колоту́ша. 2) = Колотівка. Вх. Зн. 27.
Ко́лоть, ті, ж. О дорогѣ: замерзшая комками грязь. Харьк.
Коло́ша, ші, ж. = Холоша. Ном. № 7225.
Коло́шкати, каю, єш, гл. Тревожить, вспугивать. За те (б'ють), — сказав один Рябкові з наймитів, — щоб не колошкав ти вночі своїх панів. О. 1861. III. Гул.-Арт. 82. Я гнав овець до старости, а вони два перебігли та й давай мені колошкати овець: кишкають на вівці, одбивають од мене. Я кричу: не полохайте, а вони колошкають. Павлогр. у.
Коло́шні, нів, мн. Зимніе суконные штаны.
Колуба́ха, хи, ж. = Ковбаня. Желех.
Колува́ння, ня, с. Объѣздъ кругомъ, вмѣсто прямой дороги.
Колува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Идти кругомъ, идти по круговой линіи. Горою сонечко колує. О. 1862. IV. 23. 2) Кружить, колесить, дѣлать объѣзды. Хто колує, той вдома ночує. Чуб. I. 248. Волю колувати, як просто їхати та бідувати. Ном. № 11409.
Колу́драбок, бка, ж. Часть сновальницы: каждая изъ двухъ поперечныхъ пластинъ, въ которыхъ укрѣплены колышки. Шух. I. 150, 151. См. Оснівниця.
Колупа́ти, па́ю, єш, одн. в. колупну́ти, пну́, не́ш, гл. Ковырять. Піч колупа́ти — обрядовое дѣйствіе невѣсты во время сватовства. Стала коло печі та й колупає її пальцем. Кв. I. 76. Колупну́ло за се́рце. Защемило сердце. Колупнуло Антося за серце, — аж заплакав. Св. Л. 160.
Ко́лька, ки, ж. 1) Колика, колотье. Русин каже: „іди в поле!“ Полька каже: „колька коле“. Грин. III. 314. Марині неначе колька заколе в саме серце. Левиц. I. 40. 2) Колючка; игла (у ежа). Їж ма кольки. Вх. Лем. 426.
Ко́льки́й, а́, е́. Колючій. Сіли твої діти на високім древі. На якому древі? На колькому терні. Чуб. V. 852.
Ко́лько, нар. Колко. На стерні колько. Кіев. г. Чи й у вас, як у нас, на леваді колько? Грин. III. 648.
Ко́льо, ля, м. Дѣтск. Хлѣбъ. Вх. Лем. 426.
Кольока́тор, ра, ? м. Після смерти кольокатора зосталось шість хлопців і одна дочка, обійстя і трохи землі і одним оден підданий. Ном. № 1174.
Кольфа́рба, би, ж. Клеевая краска. Під кольфарбу золотити.
Ко́люватина, ни, ж. Щель. Є колюватини у стіні. Волч. у.
Колю́ки, к, ж. мн. Раст. Datura stramonium L. ЗЮЗО. I. 121.
Колю́х, ха, м. Колючее растеніе. Взяв, наламав колюхів, обтикався да й сидить. Рудч. Ск. I. 159.
Колю́ча, чі, ж. Раст. Salsola Kali L. ЗЮЗО. I. 134.
Колю́чий, а, е. 1) Колючій. І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла. Шевч. 387. 2) Легко раскалывающійся. Дуб колючіший, ніж грушина. Волч. у. 3) Рѣзкій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен.
