Стали поділятися. Чуб. I. 132. На дорозі ізнайшли золотого персня і ніяк ним не поділяться. Рудч. Ск. I. 165. Грішми вони поділились. Рудч. Ск. I. 192. Ідуть турки з татарами і людьми ся поділяют. АД. I. 291.
Поді́мство, ва, с. Дворъ съ постройками, усадьба. Мнж. 189.
Подінути, —ся, ну, —ся, —неш, —ся, гл. = Подіти, ся.
Подіркуватий, а, е. Ноздреватый, скважистый, пористый. Константиногр. у.
Подіркува́тіти, тію, єш, гл. = Подірчавіти.
Подірча́віти, вію, єш, гл. Покрыться дырками. Мир. ХРВ. 48. Як часто сорочки перуть, то вони подірчавіють швидко. Оселя подірчавіла, — вода у хату лилася. Мир. Пов. I. 111.
Поді́ти, ді́ну, неш, гл. Дѣвать, запрятать. Що у вдови діти, да нігде їх подіти. Мет. 241. Або віддай їх кому… або де хоч подінь. Рудч. Ск. II. 68.
Поді́тися, ді́нуся, нешся, гл. Дѣваться, исчезнуть. Ой де пішла, де поділася Марусина мати. Мет. 207. Десь ся подів рум'янець з мого личенька? Чуб. V. 138. Де Христос подівся? — На небо знявся. Чуб. III. 350.
Поді́я, ді́ї, ж. 1) Событіе. Нащо вже веселий, нежурбливий, та й він заклопотався тією подією. МВ. I. 38. 2) Поступокъ. Кривоніс добре знав свою вину і ввочевидьки бачив, що такою подією тратив віру і силу у себе поміж товариством. Стор. МПр. 146.
Поді́яти, ді́ю, єш, гл. 1) Сдѣлать. Заморські лікарі нічого не подіють. Чуб. II. 389. 2) Сдѣлать, причинить колдовствомъ. Се щось йому подіяно: не їсть, не п'є.
Поді́ятися, ється, гл. безл. Произойти, сдѣлаться. Побіжу мерщій додому, чи не подіялось чого там? Шевч. 311. Що се з нею подіялося? МВ. I. 101. Що вам оце такого подіялось? Федьк.
Подлу́бати, баю, єш, гл. Поковырять.
Подлу́батися, баюся, єшся, гл. 1) = Подлубати. 2) — у голові́. Сильно подумать.
Подля́к, ка́, м. Подлецъ. Він звав Воздвиженського в вічі подляком-туляком. Левиц. Пов. 13.
Подля́тися, для́юся, єшся, гл. Промедлить извѣстное время.
По́дмух, ху, м. Дуновеніе. Желех.
Подму́хати, хаю, єш, гл. Подуть. А Іван як подмухав своїм духом, до воно й прохололо. Рудч. Ск. I. 95.
Подніпря́нець, нця, м. Житель поднѣпровья. Желех.
Подніпря́нщина, ни, ж. Поднѣпровье.
Подні́стря, ря, с. = Подністрянщина. Желех.
Подністря́нщина, ни, ж. Поднѣстровье.
Подо́ба, би, ж. 1) Образъ, видъ, наружность. Виходь, наша пані молода, аби-сьме виділи, што в тя за подоба: ци-сь така, як била, ци-сь ся перемінила. Гол. IV. 441. Що в салдата за подоба, за плечима вся худоба. Чуб. V. 970. Дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас. Стор. МПр. 27. 2) Сходство, подобіе. 3) Употребляется какъ нарѣчіе или безл. глаголъ преимущественно съ отрицаніемъ въ значеніи: прилично, слѣдуетъ; нравится. Г. Барв. 420. Чи подо́ба так робити? Чи подоба ж се, бабуню? МВ. (О. 1862. III. 37). Не подоба зірці так рано зіходити, не подоба дівці до козака виходити. Чуб. V. 311. Не подоба, діду, тобі таке робити. Зміев. у. Не подоба твоя, не подобнії річи викладати коня, до коханя бічи. Гол. III. 317. 4) До подо́би. Нравится. Ой, дівчино, то-сь ми до подоби. Гол. 4) У подо́бі ста́ти. Понравиться. У подобі став їй новий піп. Г. Барв. 149. Ум. Подо́бонька. Як милого не любити, коли подобонька: сам білявий, вус чорнявий, як у соколонька. Гол.
Подоба́ння, ня, с. = Уподоба. Ходив по ярмарку і до свого подобані коней не найшов. Гн. I. 189.
Подо́ба́ти, баю, єш, гл. 1) Він подо́бав. Ему понравилось. Ой ти, Авраме, старий чоловіче, подобав єсь собі жити в небі вічне. Чуб. Отця і матку налаяла, вона їх налаяла і не подобала. Макс. 2) Идти, приличествовать. Так подоба, як сліпому дзеркало. Ном. 3) Походить, быть похожимъ. На що таке подобає земля: чи на скриню, чи на коржа? Ком. I. 9.
Подо́батися, баюся, єшся, гл. Нравиться, понравиться. От подобалась богатиреві одна ікона. Рудч. Ск. II. 145.
Подобе́нство, ва, с. = Подоба 3. Чи подобенство, брате, тебе рубати? ЗОЮР. I. Чи подобенство, мій брате, щоб я своє добро турецьке на шляху покидав? АД. I. 114. Не подобе́нство также: не возможно. Привіз до двора на тік і вивернув, бо не
