ком що хоч роби, а рукам потолі не давай. Ном. Левенець довго опинавсь і серцю не давав потолі. Мкр. Г. 18.
Потоля́ти, ля́ю, єш, гл. Потворствовать.
Потоми́ти, млю́, миш, гл. Утомить. Драг. 65. Їдуть вони, їдуть, — вже й коні потомили й зголодніли сами. Рудч. Ск. II. 62. Ми їхали за три милі, кониченьки потомили. Мил. Св. 34.
Потоми́тися, мимося, теся, гл. Устать, утомиться (о многихъ). Так потомилися, що насилу ноги волочуть. Рудч. Ск. II. 48. Їздили ми лугами сірими волами, сірі воли потомилися. Мил. Св. 42.
Пото́мний, а, е, пото́мній, я, є. Будущій, грядущій. (Будинки) цілі і кріпкі і ще постоять для потомнього часу. О. 1861. VI. 169.
Пото́мність, ности, ж. Будущее. Желех.
Пото́мок, мка, м. 1) Потомокъ. Пан вибрав собі до двору двох хлопців, потомків старих козаків. Левиц. I. 159. 2) соб. Потомство. Мнж. 56. Мил. М. 65. Свій потомок поучу. Драг. 30. У нас у селі захворав, на холеру батько, мати і увесь їх потомок (діти й онуки). Волч. у.
Пото́мство, ва, с. Потомство. Гн. II. 129. Ти рятував народ свій вірний, потомство Якова благого. К. Псал. 175.
Пото́му, нар. 1) = Потім 1. Я потому піду. Каменец. у. Хочеш мене роскохати, а потому занехати. Чуб. V. 153. Тепер ти кажеш, що зоронька ясна, а потому скажеш, що доля нещасна. Чуб. V. 116. 2) = Поті́м 2. Тепер вітрів нема, а там і потому. Константиногр. у.
По́тонкий, а, е. Тонковатый. Це дошки потонкі. Харьк. г.
По́тонко, нар. Тонковато.
Потону́ти, ну́, неш, гл. Потонуть. Слава тобі, любомудре, чеху-слав'янине, що не дав ти потонути в німецькій пучині. Шевч. 238.
Пото́ншати, шаю, єш, гл. Сдѣлаться тоньше. То людина схудне, а дерево не потоншає. Кіев. у.
Потонши́ти, шу́, ши́ш, гл. Сдѣлать тоньше. Лебед. у.
Пото́п, пу, м. Потопъ. Сидиш у тьмі, кругом себе не бачиш, потопом вод окрило твою душу. К. Іов. 49.
Пото́па, пи, ж. Потопъ, наводненіе. Гн. II. 3. Їк мала бути потопа світа, то Ной будував ковч. Гн. II. 249. Як пустив воду… та стала потопа, та тото війско зараз ізгубили. Драг. 259.
Пото́пати, паю, єш, гл. Пойти, побрести. Ледве потопав. Рудч. Ск. I. 3.
Потопа́ти, па́ю, єш, сов. в. пото́пнути, ну, неш, гл. Потопать, тонуть, утонуть. Потопає моя доля край синього моря. Мет. 461. Потопало два брати рідненькі. ЗОЮР. I. 29.
Потопе́льник, ка, м. Утопленникъ. Шух. I. 42. 182.
Потопи́ти, плю́, пиш, гл. Потопить, затопить, утопить. Дітей потоплю і сам утоплюсь. Чуб. II. 13. Вона собі сина породила, в глибокому колодязі потопила. Чуб. V. 363.
Потопи́тися, плю́ся, пишся, гл. Утонуть. Розбила буря їх корабель і усі люде потопились. Рудч. Ск. II. 19. Ой брат сестру через море вів, сестра потопилась, брат переплив. Грин. III. 404.
Потопленик, потопляник, ка, м. = Потопельник. ЕЗ. V. 209. Каменец. у.
Пото́пний, а, е. Относящійся къ потопу. Із небес потопні води. К. МБ. XI. 157.
Пото́пнути. См. Потопати.
Потопта́ти, пчу́, чеш, гл. Потоптать. Топчу, топчу ряст: дай, Боже, потоптати і того року діждати. Ном. № 331.
Потопта́тися, пчу́ся, чешся, гл. Потоптаться.
По́топтом, нар. Топча. Стоптали кіньми над Горинню чату і потоптом ідуть по всій Волині. К. ЦН. 171. Як одкрив ворота, то чужоземці ввалились у Києв да й пішли потоптом. ЗОЮР. I. 4.
Поторга́ти, га́ю, єш, гл. Подергать. Зійшла вона з дочкою на рундук, поторгала дверми, — ні духу не чути. Св. Л. 79. Хоть би були поторгали (собаки), хоть би були з'їли, в мене тоді опріч тебе чотирі седіли. Гол. I. 243.
Поторгува́ти, гу́ю, єш, гл. Поторговать; продать или купить на базарѣ. Поїхав він на базарь — от як би і у нас у Корсуні — поторгував він, що йому треба було. Рудч. Ск. I. 115.
Поторгува́тися, гу́юся, єшся, гл. Поторговаться. Купив, не купив, а поторгуватись можна. Ном. № 4283.
Пото́ржка, ки, ж. Торгъ, торговля. Сьогодня на базарі нема поторжки. Лебед. у.
Поторка́ти, ка́ю, єш, гл. Касаться, трогать, толкать. Вітрець віє, повіває і ворітечка поторкає. Чуб. III. 211. Старого козака совстрічає, — гордим словом зневажає; молодого совстрічає, — опрощення не прий-
