Уло́жина, ни, ж. Низменность.
Уложи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Вложить. Вложив Бог душу, як в грушу. Ном. № 2912. Тільки нашого, що в душу вложено. Ном. № 12122. См. Укласти. 2) Надѣть. І жупана на тебе як слід не вложили. О. 1861. III. 17.
Уложи́тися, жу́ся, жишся, гл. 1) Уложиться. Торбо, торбо, укладайсь! Вона й уложиться. Рудч. Ск. II. 137. 2) Улечься. Вона вже уложилася слабая і стогне. Чуб. См. Укладатися.
Улоло́кати, каю, єш, гл. = Улелекати. Ном. № 11126.
Уломи́ти, млю́, миш, гл. 1) Отломать. 2) Сломать. Як до тонкого дерева вчепиться, то і вломить. Грин. III. 508. Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш. МВ. (О. 1862. III. 70). Побі́г, як но́гу вломи́в, — скоро побѣжалъ. Мнж. 162. 3) Броситься въ сторону. (Вовк зайця) от-от нажене; от заєць убік як уломить, — вовк і останеться. О. 1861. V. 59.
Уломи́тися, млю́ся, мишся, гл. 1) Отломаться. 2) Сломаться. Я на неї задивився — віз мені уломився. Нп. Вісь йому вломилась Г. Барв. 177.
Уло́мок, мку и мка, м. 1) Отломокъ. 2) Слабый, безсильный человѣкъ. Хиба ти вломок, що не підіймеш цього мішка.
У́лонька, ки, ж. Ум. отъ улиця.
У́лошний, а, е. Уличный. Хто його знає, — чи то його прізвище зроду таке, чи улошне. Г. Барв. 516.
Улузну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Податься, подвергнуться порчѣ. Підошва і не влузнулася, а переди порвалися. Черниг. у. Год уже замужем, а здорова і не влузнеться. Г. Барв. 258.
Улукоше́тити, ше́чу, тиш, гл. Убить, застрѣлить. Мнж. 193.
Улупи́ти, плю́, пиш, гл. 1) Отколоть, отковырнуть, отлупить. Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить. Лукаш. 169. Серця б улупила та матінку купила. Мил. 205. 2) Ударить. А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. ЗОЮР. II. 72. Ще будем по закону судити, що тобі в спину влупити. Грин. III. 565. А як влупить чортяку грім, заб'є його. Драг. 44. 3) Побѣжать быстро. Як повернеться назад та як улупе до ями. ХС. III. 56.
Улуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. улу́чити, чу, чиш, гл. 1) Попадать, попасть въ цѣль. Коли чи б'є, то вже влучає. Котл. Ен. IV. 65. Не влучила Лемерівна в ніженьку, та влучила Лемерівна в серденько. Мет. 285. 2) Попадать, попасть куда, найти путь. Я не влучу до вас заходити. (Стрижевск.). 3) Умѣть, съумѣть что сдѣлать. Як не влучиш і йому дати сього дання, то марне й вона питиме. Г. Барв. 536. 4) Успѣть замѣтить, успѣть прослѣдить. Він кинув на нас палицю — ми йшли всі укупочці — а ми розбіглись по дорогах — не влучила я куди яка з нас і побігла. Павлогр. у.
Улу́чен, улучний, а, е. Мѣткій. Бог хоч не скорен, так улучен. Ном. № 47.
Улу́чити. См. Улучати.
Улу́чний. См. Улучен.
Улу́чність, ности, ж. Мѣткость. Желех.
Улу́чно, нар. Мѣтко.
Улу́щити, щу, щиш, гл. Сильно ударить. Желех.
Улюби́ти, ся. См. Улюбляти, ся.
Улю́бленець, нця, м. Любимець. Ум. Улю́бленчик. Любимчикъ. Бабуся не знає вже, чим свого коханого улюбленчика вшанувати. Г. Барв. 502.
Улю́блений, а, е. Любимый, возлюбленный. Пані моя, пані моя, пані влюбленая. Мет. 122.
Улюбля́ти, ля́ю, єш, сов. в. улюби́ти, блю́, биш, гл. 1) Только несов. в. Долюбливать. Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість. МВ. (КС. 1902. X. 143). 2) Только сов. в. Полюбить. Дуже вже цього хлопця улюбила. Зміев. у. Голуба убив, голубку влюбив. Чуб. V. 246. Я улюби́в що. Мнѣ понравилось что-нибудь. Дав нам привелей осягти під город поля, гаї і сіножаті, які сами улюбимо. К. ЧР. 225.
Улюбля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. улюби́тися, блю́ся, бишся, гл. Влюбляться, влюбиться. Був собі парубок і влюбився він у дівчину. Рудч. Ск. I. 78. Ой як влюблявся парень на дві дівки, да вибірав — котора вірнійша буде. Рудч. Ск. I. 184.
Улютува́ти, ту́ю, єш, гл. Впаять.
Уляга́ти, га́ю, єш, гл. Мчаться (о лошадяхъ, охотн. собакахъ, волкахъ). Стриже сіренький (заєць) степом, тільки хвостиком киває, вона (собака) за ним так і уляга, так, здається, от-от ухопить. Греб. 403. Шість чоловіка вовків як нап'яли одного зайця: один біжить…, а да-
