сидять, то воно й нічого, — від духу нагрівається, а ще й усі в кожухах та свитках.
— А сам мерзне?
— Коли мерзне, а коли хлопці йому носять з дому дрова, так топить у себе.
— Що-ж це? звелів він їм, чи що, дрова носить?
— Де вам! Прокляті хлопці так улюбили його! І воду вони носять.
— А ти їм відер не давай! — звелів писар.
— Та я й не даю. З дому хтось приніс,— тими й носять.
— А ти пильнуй! Тільки которий воду, чи дрова принесе — по потилиці жени.
Нарешті зоставався ще третій пункт присуду. Але-ж тут ні старшина, ні хитромовний писар нічого не могли зробити. Поміг їм урядник, забігши на той час у волость.
— Што-ж, как слєдство? — спитав він.
Ті розказали, що було.
— Нєхорошо! — покрутив головою урядник. — Довжно вам приймать мєри. Од вищої власти приказ — припаганду ловить і
