Бо не громада мені зуби поб'є за несправність, а він...
— А отже громада каже, що будуть жаліться, — ще лукавіше додав писар.
— Нехай! Мені те й не свербить. А ось я їм покажу! Я їм школу розвалю і вчителя викину геть к чортам! — кричав уже зовсім розсердившись громадський репрезентант, начальник од справника, пан старшина.
І сього-ж таки вечора, випивши добре у свого кума, він зайшов по дорозі до волости й почув, що у школі хтось гомонить, навіть співає. Розлютований за такі «непорядки», кинувся у школу. Там був учитель
і троє хлопців-ночувальників, — вони й співали.
— Смирно! — гримнув старшина, відчиняючи двері і вступаючи в хату. — Смирно, я вам кажу, мат-тері вашій!.. Що ви мені тут кричите, діло робити в волості не даєте!
Але-ж учитель і тут не змовчав перед начальством і і насмілився сказати йому, старшині:
